- 8 Жовтня, 2023
- Posted by: Alex
- Categories: Події, Російська криза, Тематика
03.10.2023 в Укрінформ відбувся круглий стіл “Україна і національні рухи народів РФ: попутники чи союзники?”. Пропонуємо огляд актуального заходу, зокрема й основні позиції ЦДБС “Прометей” із вказаної тематики. Деякими з них поділилася представниця нашого Центру, яка також взяла участь у роботі круглого столу. Prometheus Center акцентує на цінності незалежної експертизи проблематики поневолених народів РФ. Системна аналітика в цій темі однаково важлива і для державного сектору та розробників міжнародного порядку денного, і для національних рухів, і для широкої громадськості.
У вівторок 3 жовтня 2023 року в Укрінформі відбувся круглий стіл на тему “Україна і національні рухи народів РФ: попутники чи союзники?”. Організаторами стали Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки, а також Експертна група “Козацький фактор у російсько-українській війні”.
До обговорення долучилися представники експертного та академічного середовища, громадсько-політичних спільнот, лідери національних рухів, народні депутати України. Для дискусії були запропоновані цікаві питання:
- Досвід співпраці українців з поневоленими народами імперії у 20 ст.
- Сучасна російсько-українська війна та національні рухи РФ.
- Як досягнути більшого від співпраці України з національними рухами?
Максим Майоров, модератор заходу, представник Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки акцентував, що Україна воює з багатонаціональною країною, в якій крім титульної нації росіян також проживають багато корінних народів та етнічних меншин. Раніше підкорені імперією народи тепер змушені воювати у загарбницькій війні цієї імперії. Водночас національно-визвольні рухи публічно підтримали Україну, а чимало представників цих народів з ідейних міркувань навіть поповнили лави Сил оборони. Отже, національний фактор теперішньої РФ вже традиційно відіграє помітну роль у війні, на думку Майорова:
“У вересні 1917 року тут у Києві відбувся З’їзд поневолених народів Росії. На запрошення Центральної Ради приїхали їх представники з різних куточків колишньої Російської імперії для того, аби вирішувати як організувати цей політичний простір і жити далі. Саме українці тоді виступили ініціаторами такої асамблеї. І я сподіваюся, що сьогодні ми підтвердимо своє реноме серед народів Північної Євразії, налагодимо співпрацю, яка буде на користь і Україні, і цим народам”.
Вадим Задунайський, співорганізатор заходу, координатор експертної групи “Козацький фактор у російсько- українській війні”, професор Українського Католицького Університету охарактеризував історичну ретроспективу – як взаємодіяли народи колишньої Російської імперії на початку 20 ст.
Володимир В’ятрович, народний депутат України, член Тимчасової спеціальної комісії (ТСК) Верховної Ради з питань розробки основних засад державної політики щодо взаємодії з національними рухами малих та корінних народів підтримав фахову історичну дискусію, водночас підкреслив готовність розвивати тему і як політик, адже традицію 20 ст. продовжують вже в незалежній Україні.
Ярослав Юрчишин, голова згаданої Комісії, народний депутат України окреслив актуальні завдання ТСК, зокрема перспективи формування державної політики щодо поневолених народів РФ та створення у світі запиту на таку політику.
Ігор Лоссовський, заступник Голови Державна служба України з етнополітики та свободи совісті дійшов висновку, що військові втрати саме серед представників корінних народів РФ непропорційно високі, і це наслідок цілеспрямованої політики Кремля.
Ярослав Чорногор, директор Програми російських і білоруських студій Foreign Policy Council “Ukrainian Prism” зауважив необхідність посилення аналітичного та інформаційного забезпечення робити з національними рухами РФ, зокрема й підготовку перекладачів.
Про готовність до плідної співпраці говорили також і самі представники національних рухів:
Ахмед Закаєв, прем’єр-міністр Чеченської Республіки Ічкерія у вигнанні;
Боляєнь Сиресь, президент Ліги Вільних Націй, Інязор ерзянського народу;
Аїда Абдрахманова, членкиня Ліги Вільних Націй, віце-прем’єр-міністр Уряду незалежного Татарстану у вигнанні;
Доржо Дугаров, радник Ліги Вільних Націй з міжнародних справ, представник Бурятського демократичного руху “Буряад-Монгол Ерхетен” у ЄС.
Від Prometheus Center подякувала організаторам за ініціативу Ольга Волянюк. Центр робить акцент на цінності незалежної експертизи проблематики поневолених народів РФ. Нижче декілька наших ключових позицій.
Для державних структур участь у подібних заходах – крок наближення до цілісної політики з питань поневолених народів РФ. Представники національних рухів вчергове виявляють стійкість та готовність до діалогу. Експертне середовище нарешті об’єднує інтелектуальні спроможності для (пере)осмислення проблематики. Водночас варто пам’ятати і про інші зацікавлені в темі сторони:
1) Тема для широкого загалу оповита міфами, стереотипами, змовницькими теоріями, панічними заявами російської пропаганди. “Екстремізм”, “варварство” – нав’язані наративи про неросійське населення РФ. Споживач масової інформації на сучасній етнічній карті РФ майже не помічає відмінностей, у кращому випадку – хіба лиш окремі відтінки, т.зв. “етнічність останньої надії” – тобто спроможність окремих народів вхопитися винятково за символічні елементи в одязі, традиційних рецептах чи колискових. Тоді як аналітичні дані “Прометею” фіксують цілковито протилежні тенденції (див. напр., серію експертних оглядів на сайті у розділі “Російська криза”. Тому такими важливими видаються просвітницькі, інформаційні проєкти на зразок – Медійного каналу про корінні народи, їх боротьбу за свої громадянські права від Ліги Вільних Націй за експертної участі “Прометею”. Тобто заходи, які роблять такі народи принаймні видимими.
До того ж, тема чутлива, нерідко й травматична для українського суспільства, особливо після повномасштабного вторгнення та безпосереднього знайомства з окремими представниками корінних народів на службі в держави-агресора. Ситуація потребує об’єднання зусиль для консолідованої роботи з громадською думкою, особливо на рівні центрів стратегічних комунікацій. Загалом варто продовжувати стратегічну роботу над подоланням кризи довіри в суспільстві.
2) Тема для полісімейкерів часто неочевидна, особливо зважаючи на те, що традиційно інституційну стійкість у ній проявив хіба лиш незалежний громадський сектор. Тоді як національні академії чи аналітичні центри при урядових структурах в Україні перманентно реорганізуються. Наприклад, у квітні 2019 року відбулося Експертне обговорення у Дипломатичній академії “Народи Російської Федерації: між асиміляцією та самовизначенням”, поряд була організована виставка унікальних періодичних видань. Деякі з тогочасних учасників зберігають інституційну пам’ять, але більшість – ні, в силу різних обставин, в т.ч. й інституційних змін, викликів війни тощо.
Тому такі цінні теперішні спроби налагодити тісніші зв’язки між розробниками політики (ТСК з питань розробки основних засад державної політики щодо взаємодії з національними рухами малих та корінних народів, Державною службою України з етнополітики та свободи совісті) та незалежними аналітичними центрами.
Наступний рівень вбачаємо в напрацюванні цілісної державної рамки, стратегічного плану роботи, а вже відтак і в подальшій співпраці з аналітиками у вузько профільній тематиці, з конкретними цільовими аудиторіями тощо. Наприклад, ЦДБС “Прометей” готовий консультувати щодо проблематики лідерства, прихованого етноциду, релігійних, освітніх, мовних викликів, з якими стикаються поневолені народи РФ тощо.
Ще одна поширена поведінкова модель для сучасного західного політика – вибір зручної співпраці з формальною російською опозицією, яка створює ілюзію альтернативної Росії, але так само презентує нам її гомогенну та неподільну. Однак продуктивні міжнародні комунікації та інші впливові заходи щодо майбутнього Росії видаються неможливими без участі дійсних лідерів національних рухів у РФ.
3) Не завжди актуалізована тема і в професійних академічних спільнотах, в т.ч. й зарубіжних, орієнтованих на етнополітичну проблематику. Чимало з них досі залежні від російського чинника, дипломатично уникають складної етнополітичної карти РФ, пов’язують її винятково з російсько-українською війною.
Водночас варто зосередитися на співпраці з тими аналітиками і вченими, які усвідомлюють відповідальність за сучасний етап в історії людства. У цьому контексті важливою стала Національна конференція з фінно-угористики, присвячена пам’яті ерзянсього діяча Анатолія Рябова, що відбулася ще 28 вересня 2021 року в Ніжинському університеті.
Тобто нині особливо цінні наукові спільноти, які послідовні у своїх пошуках об’єктивного знання, не бояться досліджувати різні ймовірності та прораховувати різні сценарії розвитку подій. Деколонізація Росії не є вигаданою чи тим паче фантастичною історією у цьому дереві сценаріїв, це не обов’язково результат роботи українських структур, це цілком реалістичний природний процес, який триває.
Бази даних ЦДБС “Прометей”, щоденні моніторинги фіксують відчутні фізичні й репутаційні втрати, системні економічні, соціальні, політичні та інші злами в РФ. Світ після війни мусить бути прогнозованим, аналітично й політично підготовленим до наслідків російської кризи, яку фіксуємо вже зараз. У цьому напрямку вже зараз можуть розвиватися професійні експертні групи, освітні, академічні установи – водночас це знову ж увиразнює гостру потребу цілісної державної політики.
Аналіз етнополітик поневолених РФ народів – перспективна та водночас рутинна робота. Це, наприклад, навіть на рівні збору інформації – дані, що потребують не лише стандартних правил перевірки, але й додаткових інструментів опрацювання, співпраці, інших заходів, в т.ч. безпекових. Кожна наша помилка у подібних питаннях – це шанс для російської пропаганди.
У 1970-80-х рр. вихідці з України відіграли важливу роль у заснуванні міжнародних асоціацій та авторитетних видань з етнополітики та совєтології на Заході. Зараз саме час спільними зусиллями сприяти інституціоналізації незалежних прикладних етнополітичних досліджень в Україні.
Детальніше з виступами усіх учасників заходу можна ознайомитись на порталі Spravdi.
08.10.2023