Спосіб життя громадян, їх характерні звички, оточення, можливості та побутові проблеми нерідко можуть бути серйозною підставою для розгортання соціально-політичного конфлікту. Нині видається важливим з’ясувати, чи були такі підстави у жителів Донбасу. Для цього об’єднаємо середні статистичні показники по Донецькій та Луганській областях за 2013 рікi та спробуємо з’ясувати характерні особливості життя в регіоні.
Отже, середньостатистичний житель довоєнного Донбасу
народився на території України:
абсолютна більшість (бл.75%) − на території Донецької і Луганської областей, бл.9,5 % у інших областях України;
мав доступ до здобуття професійної освіти
(у 2013 р. лише в регіоні налічувалося 189 професійно-технічних навчальних закладів і 107 ВНЗ);
проживав у міському поселенні
(всього 88,7% населення супроти 11,3%, що живуть у сільській місцевості);
середнім віком 42 роки
(середній вік чоловіка − 39, а жінки – 45 років)
жив зі сім’єю, що складалася з 2-3 осіб
(середній розмір домогосподарства − 2,39 осіб)
не мав дітей або виховував 1 дитину
(сумарний коефіцієнт народжуваності на одну жінку − 1,3; частка домогосподарств без дітей – бл.64,4%);
мав можливість відводити дитину до:
дошкільного навчального закладу (всього у регіоні у 2013 р. таких 1756) або
школи (всього у регіоні 1805 загальноосвітніх навчальних закладів);
економічно активний, отримував грошові надходження у вигляді:
оплати праці (кожен другий), пенсії, стипендії, соціальної допомоги (кожен третій). І лише троє зі ста мали доходи від підприємницької діяльності;
витрачав переважно на продовольчі товари
(на продукти харчування витрачав бл. 50,2% доходів, на алкогольні напої та тютюнові вироби – 4,2%; для порівняння на культуру і відпочинок 2,2%, на освіту − 0,8%);
споживав на місяць:
в середньому 21 яйце, 6кг м’яса, 20,1кг молочних продуктів, 1,7кг риби, 3,1кг цукру, 1,8кг рослинних жирів, 6,2кг картоплі, 8,7кг овочів, 4кг фруктів та горіхів; 8,7кг хліба;
мав телевізор, мобільний телефон, пральну машину, холодильник, порохотяг
(при цьому лише кожен третій мав персональний комп’ютер; кожен четвертий – велосипед; кожен шостий автомобіль);
користувався переважно автобусами і залізничним транспортом
(рідше тролейбусами і трамваями, практично не знав авіа-перельотів);
спостерігав постійні міграції в оточенні
(міграційне скорочення складало від –1787 до -3249 осіб за рік);
споглядав процеси старіння соціуму
(з 1989 р. чисельність населення у віці старше 65 років збільшилась на 18-31% у різних поселеннях регіону);
відчував зростаюче соціальне навантаження
(на 1000 осіб у віці 15-64 роки припадало бл. 411 осіб у віці 0-14 років та старше 65 років);
помирав у віці 70 років
(середня очікувана тривалість життя − 70,3 роки, зокрема 64,9 для чоловіків; 75,5 – для жінок);
найімовірніше помирав від:
хвороб системи кровообігу (бл. 64,7% від загального числа смертей) або
новоутворень (бл. 17,7% смертей у різних поселеннях регіону).
Побіжний огляд аналогічних джерел по інших областях України дозволяє говорити про загалом незначні регіональні відмінності умовного сценарію життя на Донбасі. Тут приміром споживають трохи більше алкоголю, тютюну, цукру, хліба, менше витрачаються на освіту й культуру; менше людей мають персональні комп’ютери; загалом більше містян; трохи більше соціальних утриманців і трохи менше працюючих; спостерігаються чи не найбільші масштаби старіння… Все це однак не дає підстав вести мову про об’єктивну окремішність регіону. Зрештою, глянувши на портрет, кожен хоча б приблизно може порівняти його з власними побутовими звичками, соціальними можливостями, доходами і витратами, а також зробити власні висновки про довоєнні умови життя на Сході України.
Текст: Ольга Волянюк
Інфографіка: Лук’ян Турецький