Рійгікогу не зміг підтримати корінні народи Росії. Аналіз політичної ситуації

Парламент Естонії (Рійгікогу) провалив голосування за проєкт заяви “На підтримку корінних народів Росії”. Документ розглядався в середу, 27 жовтня. Заяву ініціювала група з 21 одного депутата, що представляли три опозиційні політичні сили: Консервативну народну партію, Соціал-демократичну партію та партію Isamaa. Після тривалих обговорень віце-спікер Мартін Хельме виніс проєкт заяви на розгляд: : 15 – “ЗА”, 46 – “ПРОТИ”, 0 – “УТРИМАЛИСЬ”. Рішення не прийнято.

Український приклад

“Передумови для розгляду документа були закладені давно. Конституційно Росія є федерацією, серед суб’єктів якої є також національні республіки та автономні округи. Ще у 1990-х роках ці національні суб’єкти федерації та корінні народи, що в них проживають, користувалися широкими правами. Тепер путінський режим намагається покласти край як федералізму, так і поліетнічності Росії. З національними правами Кремль вчиняє так само, як з правами людини: порушує і звужує їх.

Яскравим прикладом є мовна проблема. Влітку 2018 року Держдума РФ закріпила так звану добровільність вивчення рідних мов. Відповідні поправки було внесено до федерального закону “Про освіту”. Почалося із заяви Путіна про “неприпустимість примусового вивчення нерідних мов”, тобто обов’язкового вивчення росіянами в національних республіках РФ державних мов цих республік. У результаті діти корінних народів втрачають можливість вчитися своїми рідними мовами. Правозахисники фіксують випадки, коли до батьків, що пишуть заяву про добровільне вивчення татарської, чуваської, марійської, удмуртської чи якоїсь іншої – дзвонять з прокуратури і просять підтвердити, що це їх добровільне рішення. Зрозуміло, що після неприхованого тиску чимало батьків відмовляються від заяв.

Але проблема не обмежується мовними утисками. У 2001 році в Росії на законодавчому рівні заборонили діяльність національних партій. Через судові переслідування і тиск спецслужб зникли численні громадські організації та рухи корінних народів: Татарська партія національної незалежності “Иттифак”, марійська “Кугезе Мланде”, Чуваська партія національного відродження тощо.

Дисиденти потрапляють у поле зору поліції та спецслужб, а також стають жертвами анонімного насильства. Наприклад, у 2002 році засновник ерзянської організації “Од вий” Йовлань Оло раптово помер у Саранську від загадкової хвороби. За дивних обставин загинули – були знайдені повішеними, або спаленими – низка активістів комі та саамського національних рухів”, – пояснює аналітик Центру дослідження безпекового середовища “Прометей” Павло Подобєд.

В березні 2019 року Верховна Рада України ухвалила постанову про звернення до ООН, ПАРЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, національних парламентів держав світу щодо засудження порушення прав корінних народів у Російській Федерації.

Американський мозковий центр The Jamestown Foundation зазначає, що до лобіювання Постанови в Україні були причетні представники політичної еміграції корінних народів РФ та Центр дослідження безпекового середовища “Прометей”. Рішення українського парламенту зустріло схвалення серед національних еліт бездержавних народів Росії і до певної міри мотивувало їх шукати нових союзників на міжнародній арені.

У 2019-2021 роках національні активісти розпочали кампанію лобіювання ухвалення Естонією аналогічного документу, який би засудив політику Москви щодо корінних народів РФ. Лідери національних представницьких органів, а також окремі політичні емігранти (здебільшого з числа корінних народів регіону Ідель-Урал) неодноразово відвідували Таллінн, Тарту та інші естонські міста в пошуках підтримки місцевих політиків. Про окремі візити писали естонські ЗМІ.

Самоспалення удмуртського вченого і діяча національного руху Альберта Разіна, яке він вчинив публічно під парламентом Удмуртської Республіки 24 вересня 2019 року, протестуючи проти політики русифікації, також привернуло увагу міжнародної спільноти до проблем фіно-угорських народів РФ.

У травні 2020 р. представники башкирського, бурятського, ерзянського, калмицького і татарського національних рухів звернулись до парламенту Естонії. Активісти заявили про посилення політики асиміляції та розгортання нових політичних репресій проти активістів та організацій корінних народів. Підписанти відкритого звернення просили Рійгікогу засудити дії Російської Федерації, спрямовані на порушення та обмеження політичних, громадянських, національних, релігійних і культурних прав представників корінних народів Російської Федерації, посилити дипломатичний тиск на РФ з метою припинення політики фактичної асиміляції корінних народів, а також застосовувати всі можливі типи санкцій щодо посадових осіб органів влади РФ, причетних до переслідування активістів національних рухів, за їх переконання і діяльність з відстоювання прав корінних народів РФ.

Слабкі союзники в Рійгікогу

Центр дослідження безпекового середовища “Прометей” відзначає, що всі спроби національних рухів корінних народів РФ встановити контакти із естонським урядом протягом 2019-2021 років зазнали невдач. Представники Центристської партії і Партії реформ, що перебувають в урядовій коаліції, усіляко уникали контактів із емісарами з числа корінних народів. Джерела “Прометею” в Рійгікогу зазначають, що у неформальному спілкуванні  представники провладних партій, пояснюючи небажання проводити зустрічі з лідерами національних представницьких органів та з окремими національними активістами, посилались на екзильний статус візитерів з числа бездержавних фіно-угорських і тюркських народів РФ – адже ті представляли еміграційні політичні кола і приїздили здебільшого не з РФ, а з країн, де переховувались від політичних репресій.

Однак відмова естонського уряду і провладних партій від таких контактів не давала підстав сподіватись, що проблема сама зійде нанівець. Перенесений з 2020 на 2021 рік VIII Всесвітній конгрес фіно-угорських народів, що мав відбутися у Тарту, поставив Естонію у надзвичайно незручне становище. З одного боку представники фіно-угорських народів РФ вимагали від Таллінна рішучих дій, з іншого – естонці боялись роздратувати Москву і намагались загравати з Кремлем, запрошуючи до роботи в Конгресі Путіна та блокуючи участь делегатів, які могли б виступити на з’їзді зі звинуваченнями на адресу Росії.

21 квітня 2021 року головний старійшина ерзянського народу (ерзя як і естонці належать до фіно-угорських народів) Сиресь Боляєнь виступив на ХХ сесії Постійного форуму ООН з питань корінних народів і закликав міжнародну спільноту посилити тиск на Російську Федерацію через її політику щодо національних республік. Заява ерзянського лідера була широко розтиражована у ЗМІ: “Ерзя можуть вижити в пандемію коронавірусу, але не можуть вижити в Російській Федерації. Лише міжнародний тиск на Москву здатен вберегти нас від останньої фази етноциду”.

Підготовка та проведення VIII Всесвітнього конгресу фіно-угорських народів, що таки відбувся в Естонії влітку цього року, супроводжувалися численним скандалами і гострою критикою зі сторони бездержавних фінно-угрів – насамперед марійців та ерзян. Зрештою, Естонію публічно звинуватили в нездатності презентувати та захищати інтереси фіно-угорських народів.

Водночас, інтерес до теми проявила Консервативна народна партія Естонії (EKRE) та близький до неї молодіжний рух “Blue Awakening”. Вже навесні 2021 року як EKRE, так і “Blue Awakening” зробили публічні заяви на підтримку національних рухів корінних народів РФ.

Тим часом Рійгікогу не поспішав виносити на голосування проєкт заяви. Однак і увага до теми не спадала, адже сама Москва створювала чимало приводів новими арештами, заборонами і переслідуваннями. Окремі новини зачіпали і Таллінн, як от блокування Роскомнадзором популярного серед марійців сайту MariUver, редакція якого працює в Естонії. Однак естонський уряд зберігав мовчання, прагнучи пересидіти бурю у фіно-угорському світі.

Калмицький каталізатор і звернення ерзянського математика

29 травня 2021 року сталась подія, що опосередковано прискорила розгляд документу про порушення прав корінних народів РФ в залі естонського парламенту. В Елісті, Республіка Калмикія, відбувся Чуулhн – національний з’їзд ойрат-калмицького народу, на який прибуло 170 делегатів від калмицьких громадських організацій і громад. В ухвалі (169 голосів “за”, 1 “утримався”) з’їзд констатував, що ойрат-калмики, як представники національної, расової, культурної і мовної меншини можуть стійко зберігати етно-національну ідентичність протягом декількох поколінь тільки на території Республіки Калмикія.

На інших територіях ойрат-калмики приречені на асиміляцію вже в другому або третьому поколінні. Тому катастрофічні рівень і якість життя в Калмикії відчувають не просто громадяни Росії, а представники етнічної спільноти. Такий стан справ “є прихованою або м’якою формою асиміляції і етноциду або геноциду з боку російської влади”. Новина про з’їзд, його резонансні рішення і подальші репресії серед калмицької інтелігенції винесли калмицькі проблеми у заголовки західних ЗМІ і стали темою обговорень провідних мозкових центрів. Аргумент про “екзильну” чи навіть “закулісну” природу заяв корінних народів РФ остаточно помер.

У переддень розгляду в Рійгікогу заяви “На підтримку корінних народів Росії” діяч ерзянського національного руху Кшуманцянь Пірґуж, який у 1999-2019 роках обіймав посаду Інязора (головного старійшини ерзян), звернувся до очільниці естонського уряду Каї Каллас. У своєму зверненні Пірґуж розповів про безуспішні спроби ерзян створити власну гімназію у Саранську, де б ерзянські діти мали можливість одержувати освіту рідною мовою. Констатуючи неможливість відстояти законне право на освіту однією з державних мов Республіки Мордовія перед російською владою, екс-Інязор закликав посприяти дипломатично і фінансово уряд Естонії.

Кшуманцянь Пірґуж попросив Каю Каллас порушити питання створення гімназії з повним циклом навчально-виховного процесу ерзянською мовою на найближчій зустрічі з представниками уряду Російської Федерації.

“На жаль, ерзяни не мають власної національної республіки, яка б сприяла розвитку ерзянського народу, поширенню та утвердженню ерзянської мови та культури. Республіка Мордовія – це мачуха для ерзян. В республіці відбувається систематичне порушення прав ерзянського народу, а вся національна політика скерована на асиміляцію неросіян, на знищення нашої національної ідентичності. Відтак ми змушені звертатися по підтримку до наших братів-естонців. Якщо величезна і могутня держава, яка продає нафту і газ цілому світу та фінансово підтримує Сирію і Венесуелу, не має грошей на ерзянську гімназію – я прошу про це маленьку, але людяну Естонію”, – пояснив свій вчинок Пірґуж.

Кампанія на підтримку відкриття ерзянської гімназії в Саранську розпочалась у жовтні 2019 року, коли з такою вимогою до Уряду Республіки Мордовія звернувся головний старійшина (Інязор) ерзянського народу Сиресь Боляєнь. Того ж місяця очільник Саранська Пьотр Тултаєв відкинув ідею про гімназію, зазначивши, що “у школах Саранська, особливо в районах з компактним проживанням мордви, національні мови вивчають. У садочках вивчають культуру народів Мордовії і мови”. Вже у січні 2020 року десятки ерзянських родин надіслали звернення до глави Республіки Мордовія Владіміра Волкова з пропозицією створити у Саранську гімназію, “де ерзянська мова не тільки вивчалася б як предмет, але й низка обов’язкових навчальних предметів викладалися б рідною ерзянською мовою”.

Звернення є чутливим для Естонії, адже його автор – не просто діяч ерзянського національного руху. Кшуманцянь Пірґуж – математик, правозахисник. Інязор ерзянського народу (1999-2019). У лютому 2014 року за видатні заслуги у національному відродженні ерзян був нагороджений президентом Естонії Тоомасом Гендріком Ільвесом Орденом Землі Марії 5-го ступеня (№1108).

Голосування в Рійгікогу: “Я вважаю, що навіть Договір про вступ до Європейського Союзу чи питання Тартуського миру не обговорювалися на стількох засіданнях комітетів”

Проєкт заяви “На підтримку корінних народів Росії” став найбільш резонансним пунктом порядку денного на 6 робочому тижні VI сесії XIV скликання Рійгікогу. Автори ініціативи вважали, що парламент Естонії має засудити “спроби влади Російської Федерації русифікувати корінні народи”. В обговорення документу, підготовленого групою опозиційних депутатів, включились як депутати з правлячої більшості, так і опозиція. Доповідав щодо проєкту заяви депутат Руубен Каалеп з Консервативної народної партії. У своєму виступі він навів численні випадки порушення політичних, громадянських, національних, релігійних і культурних прав представників корінних народів Російської Федерації. В парламенті звучали десятки імен та назв організацій, що переслідуються в РФ. Доповідач говорив не лише про фіно-угорські народи, але й про татар, башкир, чувашів, чеченців, інгушів, черкесів, бурятів, калмиків тощо.

Свій виступ Каалеп завершив досить емоційно: “Пані та панове! Естонія, як фіно-угорська національна держава, має моральний обов’язок підтримувати ті нації з довгою та гідною історією, які перебувають під неминучою загрозою зникнення в результаті політики русифікації. Якщо Естонія не зробить крок у цьому напрямку, ми більше не зможемо говорити про зовнішню політику, орієнтовану на цінності. На жаль, є й ті, хто вважає, що Естонія не повинна мати незалежної зовнішньої політики, бо це зіпсує відносини з Росією і покаже нас занадто впертими в очах Заходу. Такому ставленню не місце в цій залі Рійгікогу, бо це було б сумно і соромно. Прошу всіх депутатів Рійгікогу, незалежно від фракції, незалежно від світогляду, підтримати цей законопроєкт. Ми підтримуємо пригноблені корінні народи. Це питання нашої національної гідності”.

Каалеп зазначив, що Естонія мусить порушити питання порушення прав корінних народів РФ на різних міжнародних майданчиках: починаючи від Європейського Союзу, Ради Європи, а також у міжнародних організаціях, членом яких є Росія. І подібно до того, як розглядаються питання корінних народів Китаю, геноцид уйгурів тощо, Естонія також могла б винести на розгляд питання про ситуацію з корінними народами в РФ.

Ріхо Брайвель з Консервативної народної партії підтримав свого однопартійця: “Коли я думав про підтримку проєкту заяви, я міркував про наступне… коли ми почали боротьбу за незалежність Естонії, у нас була схожа ситуація. Вона полягала в тому, що були країни, які нас підтримували, ми змогли здобути те, що маємо тепер, і наша впевненість у собі та свідомість зросли. Росія є державою колонізованих територій, і міжнародне співтовариство зазвичай грає подвійну гру”.

Проти проєкту заяви виступили депутати Центристської партії, зокрема етнічний росіянин Міхаіл Стальнухін: “Перш за все мої оплески: класична мова ворожнечі, 5+, просто ідеально! Але у мене є уточнююче питання. Я міг би натрапити на десятки корінних народів, які потребують підтримки, будь то в Україні, Канаді, США чи Китаї – ті самі уйгури чи сіу чи угорці, близькі нам, в Україні. Питання справді суто технічне: коли чекати на ваші нові заяви, які вже мали б щось у назві, на підтримку корінних народів України чи на підтримку корінних народів Канади тощо. Цікаво, можливо, ви хочете продовжити”.

Депутат від Партії реформ Еерік-Нійлєс Кросс, що входить до урядової коаліції, заявив, що питання надзвичайно важливе і чутливе: “Комітет із закордонних справ обговорював текст цієї заяви аж на семи засіданнях комітету. Я вважаю, що навіть Договір про вступ до Європейського Союзу чи питання Тартуського миру (мирний договір Естонії з більшовицькою Росією 1920 року – коментар Центру “Прометей”) не обговорювалися на стількох засіданнях комітетів”. Пан Кросс зазначив, що Комітету із закордонних справ не вдалось випрацювати таку редакцію заяви, яка б задовольнила і владу, і опозицію.

Кросс спробував окреслити найпроблемніші пункти: “Ми розпочали цю процедуру в Комітеті із закордонних справ 14 вересня. Руубен Каалеп представив зміст і мету проєкту і підкреслив, як і в цій залі, що це важливе і серйозне питання щодо нашої східної політики та тих аспектів, де Естонія відіграє особливу і важливу роль у захисті та приверненні уваги до прав і проблем споріднених народів та всіх інших корінних народів. Відразу скажу, що це позиція, з якою одноголосно погодилися всі інші члени Комітету.

Міхаіл Лотман сказав, що розуміє дух такої заяви, але її формулювання щодо корінних народів є проблематичними. Руубен Каалеп вважав становище фіно-угорських народів найважливішою, але проблема стосується всіх корінних народів Росії – зауважив Лотман. Голова Комітету запропонував, щоб політичні групи могли сформувати свою думку, і дебати в Комітеті із закордонних справ триватимуть.

Ми продовжили 16 вересня, але і цього разу консенсусу не було досягнуто. Голова Комітету Марко Міхкельсон запропонував серйозніше обговорити зміст документу, а також попросив згоди ініціаторів на відкладення рішення про включення проєкту до порядку денного пленарного засідання. Ініціаторів представляв Хенн Пиллуаас, який погодився з цією пропозицією. 30 вересня відбулося перше предметне обговорення цього питання, на яке були запрошені різні експерти, а також представники корінних народів Росії. Це були Свен-Ерік Соосаар, член-експерт Постійного форуму ООН з питань корінних народів, Яак Прозес, радник фундації “Fenno-Ugria”, Таісто-Калеві Раудалайнен, представник інгерманландських фінів, і Рейн Ойдеківі, радник МЗС. Тут я трохи розкрию те, що сказав той чи інший експерт, тому що це важливо для подальшого розуміння поточної ситуації”.

Далі естонський депутат розкриває деталі обговорення, що відбувались в стінах Комітету з закордонних справ Рійгікогу: “Соосаар пояснив, що Росія визнає існування корінних народів, але у них є список невеликих корінних народів, що не перевищує 50 тисяч осіб, передбачений федеральним законом. На даний момент у цьому списку 48 корінних народів РФ. Основні програми захисту корінних народів спрямовані саме на ці невеликі корінні народи, а це означає, що більшість великих фіно-угорських народів перебувають поза так званими “програмами захисту Російської Федерації”.

Те ж саме сказав Прозес (радник MTÜ Fenno-Ugria Asutus, якого ерзянські активісти звинувачують у проросійських поглядах і лобіюванні рішення про недопуск ерзянських делегатів на VIII Всесвітній конгрес фіно-угорських народів – коментар Центру “Прометей”). Він зазначив, що не все, що стосується обмеження релігійної свободи марійців, насправді відповідає дійсності. Прозес додав, що у справі протестів у Росії діє закон, який обмежує організацію демонстрацій, і це стосується скрізь і всіх. З фіно-угорської точки зору, не було чути, щоб національні демонстрації були розігнані. Пан Прозес запропонував спробувати знайти спільну мову з Угорщиною чи Фінляндією, наприклад, або підняти це питання на рівні ЄС, оскільки проблема також стосується мовних груп, крім фіно-угрів.

Раудалайнен пояснив, що термін “корінні народи” в Росії набагато більш фрагментований, ніж його розуміють на міжнародному рівні. Діяльність малих народів передбачає певну територіальність і вони змушені співпрацювати з місцевою муніципальною владою. Раудалайнен вважав, що в такому формулюванні заява може завдати більше шкоди, ніж користі. Він вважав, що текст заяви має бути більш чітко прописаним.

Ойдеківі з Міністерства закордонних справ сказав, що питання корінних народів є одним із найважливіших питань прав людини для міністерства. Генеральна Асамблея ООН проголосила Міжнародне десятиліття мов корінних народів на 2022-2032 роки. За словами Ойдеківі, ухвалення петиції в Рійгікогу не сприятиме покращенню становища корінних народів, а навпаки, – він  побоюється протилежної реакції російської влади. Ойдеківі запропонував консультуватися з людьми, які безпосередньо контактують з фіно-угорськими народами, а також з представниками сету.

Марія Юферєва-Скуратовські зазначила, що корінні народи потрібно захищати розумно, щоб не завдати їм більше шкоди, і поцікавилася, чи є представники фіно-угрів також в органах місцевого самоврядування та як фіно-угорські народи представлені в російській владі. Прозес відповів, що жодна з фіно-угорських республік у Росії не очолюється представником корінного населення.

Лотман сказав, що всі російські народи зазнали дискримінації, а відтак ця заява не має бути окремим актом, а має бути послідовною дією.

Потім Комітет обговорив це питання 11 жовтня. Члени Комітету висловили сумніви щодо прийняття заяви в Рійгікогу в такій формі та висловили думку, що порушення на міжнародному рівні питання про становище корінних народів, які проживають в Росії, слід організувати разом з державами-однодумцями. Мовляв це буде ефективніше. Одним із варіантів було б, наприклад, розпочати дебати в Парламентській асамблеї Ради Європи. Тоді було зрозуміло, що жоден член Комітету чи політичної фракції, за винятком ініціаторів, не підтримав прийняття тексту заяви у тому вигляді, в якому він поданий. За підсумками обговорень голова комітету Марко Міхкельсон рекомендував ініціаторам відкликати текст і розглянути можливість досягнення ширшого консенсусу з цього питання та ширшого обговорення в Рійгікогу. У той день ми не досягли консенсусу, але принаймні ми обговорюємо це питання ширше.

Наступне засідання відбулося 12 жовтня, на якому голова Комітету запропонував ще одну предметну дискусію з експертами. Вона відбулася 18 жовтня, де Комітет заслухав думки Олівера Лооде, представника MTÜ URALIC Кескуса, та Ааре Хірна, радника із закордонних справ Союзу Сетомаа.

Лооде дав ґрунтовний і досить реалістичний огляд становища національних меншин у Росії та державної політики Росії. Важливо, що Лооде зазначив, що оскільки заява починається з термінів “геноцид” і “свідома русифікація”, на його думку, це нереалістична оцінка ситуації. У своєму первинному зверненні до голови Рійгікогу він не побачив жодних згадок про геноцид. Він додав, що міжнародні правозахисні організації, які дуже детально стежать за становищем корінних народів Росії, критично ставляться до Росії, але не вживають таких термінів. Він не бачив причин, чому Естонія повинна бути жорсткішою за них у своїй заяві. Лооде вважав, що термін “геноцид” не слід сприймати легковажно, це знизить міжнародний авторитет Естонії. Лооде сказав, що подібна заява може негативно вплинути на споріднені з нами народи в Росії. Ця заява дасть Росії хороший матеріал в інформаційній війні проти Естонії, ускладнить політичну комунікацію та співпрацю з Естонією, а також з громадянським суспільством і з російськими спорідненими народами на низовому рівні. У той же час Лооде відзначив, що важко зрозуміти, яку користь може принести ця заява. Він рекомендував не приймати таку заяву.

Райво Тамм, який є головою групи підтримки фіно-угрів у Рійгікогу, заявив, що це складна тема, і вважає, що Комітет також міг би прислухатися до думки представників споріднених народів у цій заяві. Михаіл Лотман вважав, що заява в такій формі є недосконалою, і він виступає проти використання в заяві слова “геноцид”. Імре Суар запитав, чи можна на завершення дискусії сказати, що ця заява швидше зашкодить нинішньому становищу наших споріднених народів. Лооде сказав, що ця заява вразить активістів і лідерів нашого племінного руху в Росії. Ааре Хірн погодився з Лооде. Хенн Пиллуаас зазначив, що ситуація в Росії щодо малочисельних і корінних народів є важкою. Він вважав, що цю заяву слід розглядати, і погодився змінити формулювання. Він також сказав, що заявники, безумовно, будуть задоволені.

21 жовтня Комісія підвела підсумки слухань. Голова Комітету Міхкельсон знову запропонував ініціатору відкликати текст і скласти нову заяву. Заявники не погодилися. Руубен Каалеп наголосив, що петицію необхідно обговорити на пленарному засіданні Рійгікогу і прийняти її в такому вигляді. Міхкельсон поставив текст цієї заяви на голосування в Комітеті. Результати голосування: 2 “ЗА”, 6 “ПРОТИ”, 2 “УТРИМАЛИСЯ”. Комітет вирішив не підтримувати ухвалення заяви в її нинішньому вигляді. Михаіла Лотмана було уповноважено доповісти позицію Комітету, і я зробив це за нього сьогодні тут (Лотман не з’явився на засідання парламенту через хворобу – коментар Центру “Прометей”).

Я хотів би додати кілька виправлень до попередньої промови пана Рубена. Програма споріднених народів, заснована урядом Республіки, наразі є п’ятою програмою споріднених народів в Естонії на 2021–2027 роки. Правда, вона стосується не всіх корінних народів Росії, а фіно-угрів, зокрема ненців і уральців.

Щодо згадки про геноцид у цьому тексті, то для мене це теж проблематично. На міжнародному рівні існує консенсус, що геноцид мав місце в дуже поодиноких випадках. Всі ми знаємо ці випадки на міжнародному рівні. Депортація естонців у 1949 році, наприклад, також може мати елементи геноциду, але поки що не кваліфікувалася як геноцид. Якщо ми ухвалимо таку заяву і використаємо слово “геноцид”, то я повинен погодитися з експертами, які спілкувалися з Комітетом, що ми отримуємо новину про те як “Рійгікогу Естонії безпідставно звинуватив РФ в геноциді корінних народів”. Тому що кожен поважаючий себе експерт з міжнародного права, навіть в Естонії, не кажучи вже про західні країни, змушений буде говорити саме так.

Усі члени Комітету із закордонних справ, я впевнений, що і більшість Рійгікогу також погоджується з тим, що наші споріднені народи в Російській Федерації та корінні народи взагалі дискриміновані. У нас немає суперечок з цього приводу, ми всі, мабуть, згодні з тим, що Естонія повинна зробити все можливе, щоб допомогти їм. Більшість членів Комітету із закордонних справ дотримуються думки, що прийняття такої заяви скоріше не допоможе їм, а швидше зменшить наші шанси допомогти в майбутньому. З цієї причини мені дуже шкода, що ми не досягли згоди між політичними групами щодо тексту цієї заяви. Я дуже сподіваюся, що ми повернемося до цього питання чи то в Комітеті з закордонних справ, чи в якомусь іншому форматі якомога швидше. Але сьогодні, на жаль, мушу порадити, принаймні зі свого боку, не погоджуватися з текстом цієї заяви. Дякую!”.

Однопартієць Кросса з Партії реформ Юрген Лігі попросив свого колегу узагальнити найслабші місця проєкту заяви. У своїй відповіді Еерік-Нійлєс Кросс звернувся до історичних аналогій: “Ми пам’ятаємо, що під час окупації Естонії був, скажімо, американський шлях, коли Конгрес США час від часу робив гострі заяви, підтримував нашу боротьбу за свободу, і ми всі були дуже щасливі, або, принаймні, значна частина естонського народу раділа цьому. Як сказав Руубен, ми чекали таких сигналів. І ми могли б прийняти позицію, що це те, чим ми повинні зараз займатися.

При цьому для нас був, так би мовити, і фінський шлях, який був дуже стриманим. У парламенті ніколи не йшлося про окупацію Естонії чи про наш гніт. Однак Кекконен (Урго Кекконен, восьмий Президент Фінляндії – коментар Центру “Прометей”) пішов в Тартуський університет, і на низовому рівні фіни допомагали нам іншим чином, але дуже ефективно. Це також допомогло нам вижити.

Що було правильно, що краще, що гірше? Я не думаю, що на це є єдина відповідь. Натомість Естонія сьогодні, враховуючи її становище, розміри, геополітичну ситуацію, мабуть, десь посередині. Зрештою, ми в НАТО і знаємо про ядерну зброю, яка стоїть за нами, але, з іншого боку, ми є сусідами Росії і маємо багато особистих зв’язків з корінними народами Росії. Зрештою, мабуть саме зараз ми і обговорюємо, який баланс маємо знайти. У чинній редакції заяви – це скоріше текст від Сенату США.

Тепер, що стосується перебільшень. Ось деякі фактичні помилки. Наприклад, згадуються марійські релігійні писання і практики. Традиційна релігія марійців не є книжною релігією. У них немає власних писань, їх не можна заборонити. Правда, деякі книги на цю тему заборонили, але це зовсім інша справа. Досить сумнівно посилатися на Конвенцію про геноцид, як я вже згадував, це, по суті, найсумнівніша ланка, що є в цій заяві. Якщо хтось читає текст цієї заяви і в першому чи другому реченні є слово “геноцид”, все інше стає підозрілим. У такому разі ми повинні зробити дуже ґрунтовну пояснювальну заяву і якось це довести, але якби ми сьогодні звернулися до міжнародного суду з розмовою про геноцид корінних народів у Росії, я вважаю, що ми б з цим далеко не зайшли”.

Екс-спікер Рійгікогу, а нині депутат від Консервативної народної партії Хенн Пиллуаас звинуватив Ееріка-Нійлєса Кросса в упередженому підході: “Насправді, я дуже здивований, коли представник Комітету говорить про цю дискусію в Комітеті, висвітлює та цитує аргументи лише однієї сторони, а решту абсолютно ігнорує, ніби інших думок не було, подаючи повністю викривлену картину дебатів, які там відбулися. Це абсолютно недоречно, абсолютно упереджено і неприйнятно. Твердження про те, що Росію звинувачують у цій заяві, є абсолютно неправдивим. Про звинувачення Росії в геноциді тут ні слова. Я б попросив представника Комітету залишатися об’єктивним і говорити про речі такими, якими вони є”.

Окремі депутати були максимально прямолінійними у своїх висловлюваннях. “Я ось слухаю і слухаю цю дискусію, а потім питаю себе: чи правильно я розумію, що більшість членів Комітету із закордонних справ сформували свою позицію щодо цієї заяви і рекомендують Рійгікогу не дратувати тюремного наглядача, інакше той завдасть ув’язненому ще більше побоїв. Ми за кого і яку позицію займаємо в цій ситуації?”, – говорить депутатка від Консервативної народної партії Гелле-Мооніка Гельме.

Зрештою, доповідач у справі проєкту заяви Руубен Каалеп зазначив, що на Комітеті з закордонних справ автори документу неодноразово пропонували депутатам з правлячої коаліції вносити свої правки, проте ті не скористались цією можливістю. Еерік-Нійлєс Кросс підтвердив слова Каалепа.

Представник депутатської групи “Isamaa” Тармо Круусімяе заявив, що він як віце-голова парламентської групи з підтримки фіно-угорських народів одержав дуже багато листів від споріднених народів про їх критичне становище. Круусімяе в гострій формі висловив своє невдоволення запрошенням Путіна від екс-президента Керсті Кальюлайд відвідати VIII Всесвітній конгрес фіно-угорських народів. Круусіяме висловив думку, що ухвалення заяви загрожує взагалі перервати співробітництво фіно-угорських народів, і обірвати культурні контакти.

Представник Соціал-демократичної партії Яак Юске, аргументуючи рішення своєї фракції не голосувати за проєкт заяви, висловився за перезапуск процесу із широкою багатопартійною командою авторів документу: “Ми є одним із трьох фіно-угорських народів, які мали можливість створити власну національну державу. Багато інших фіно-угорських народів, які проживають на території Росії, не мали такої можливості, принаймні досі. Іншими словами, як естонці ми маємо моральний обов’язок зробити свій внесок у підтримку споріднених народів, якщо російські правителі будуть переслідувати їх якимось чином. Це справді наш моральний обов’язок перед фіно-угорським світом”.

Однак консерватори продовжували наполягати на необхідності підтримати проєкт заяви. “Сьогодні малочисельні та корінні народи Росії, фактично переживають ті ж страждання, як і наш народ пережив раніше. Ми були депортовані та репресовані, а їх страждання тривають 30 років після розпаду Радянського Союзу… і тривають донині. Лише цього року російський парламент ухвалив закон, згідно з яким уряд має право запроваджувати правила правопису для мов корінних та малочисельних народів. Лише послухайте! Навіть за радянських часів, коли ми були окуповані, такого не було. Ви думаєте, що це прийнятно?”, – емоційно зверталась до своїх колег консерваторка Гелле-Мооніка Гельме.

Після тривалих обговорень віце-спікер Мартін Хельме виніс проєкт заяви на розгляд: : 16 – “ЗА”, 46 – “ПРОТИ”, 0 – “УТРИМАЛИСЬ”. Рішення не прийнято.

Наслідки голосування в Рійгікогу

Обговорення в Рійгікогу проєкту заяви “На підтримку корінних народів Росії” вже стало новиною, що сягнула далеко за межі державних кордонів Естонії. Татаро-башкирська редакція “Радіо Свобода” присвятила цій темі окремий репортаж.

Провальне голосування навряд поставить крапку в цій складній темі. Можна припустити, що апелювання бездержавних фіно-угрів до Таллінна триватимуть і надалі. Поза цим, сучасні очікування фіно-угорських народів Росії значно перевищують реальні можливості Естонії. Пошуки національними активістами політичної підтримки наштовхуються на неготовність естонських політиків до загострення стосунків з Кремлем. Естонія просто не в силах перевести тему з етнографічно-фольклорного дискурсу у правозахисний і політичний.

У цій ситуації фіно-угорська тема стає радше “валізою без ручки”, яку естонцям важко нести, але шкода кинути. Таллінн готовий співчувати абстрактним фіно-уграм, готовий фіксувати на відео останніх носіїв їжорської чи водської мови, однак щойно тема набуває реальних обрисів та з’являються конкретні активісти з предметними пропозиціями (ерзя Сиресь Боляєнь чи марі Васлі Ніколаєв) – Естонія робить кілька кроків назад.

Захист фіно-угорського світу також не знаходить необхідної підтримки серед естонських виборців. Суспільство прагне заробляти на російських туристах, а не йти на барикади “за братів, що залишилися в російській неволі”.

Хоча депутати Рійгікогу присвятили чимало часу обговоренню теми “чи допоможе наша заява російським фінно-уграм?”, можна сказати, що сам документ має не лише символічне, але й цілком практичне значення – насамперед для Естонії. Чи залишається тема підтримки фіно-угорських народів частиною естонської політики, чи відходить у минуле як релікт ціннісноорієнтованої дипломатії?

Одним з головних аргументів, що використовувався представниками Центристської партії і Партії реформ, у дискусії довкола парламентської заяви, був принцип “не зашкодь!”. Мовляв, користь від заяви сумнівна, а ось шкода можлива. Окремі естонські експерти також вважають, що Таллінн може зробити більше за допомогою “гуманітарної політики підтримки”.

Однак ефективність такого підходу з кожним роком викликає дедалі більше сумнівів. Підтримка Естонією поетів та письменників з числа фіно-угорських народів Росії була відчутною 30 і навіть 20 років тому. Однак в останні роки не лише карельські, ерзянські чи мокшанські, а навіть удмуртські письменники (удмуртська література вважається однією з найрозвинутіших серед фіно-угорських народів РФ) публічно говорять, що “нікому читати удмуртською”.

Тобто політика асиміляції, що здійснюється Москвою, поставила чимало фіно-угорських народів на межу існування, а декотрих виштовхнула за неї. Національні еліти бездержавних народів чіпляються за будь-які прояви солідарності та гарячково шукають підтримки за межами Російської Федерації. Усвідомлення ситуації, розуміння того, що народ неможливо врятувати пісенними фестивалями чи оголошенням певного села “столицею фіно-угорського світу” – штовхають активістів до радикальних кроків. Для удмуртського вченого Альберта Разіна таким кроком стало публічне самоспалення. Інші вдаються до еміграції. Використання принципу “не зашкодь!” дедалі більше скидається на етнополітичну евтаназію.

У кожному разі корінні народи РФ хоч і не здобули в особі Естонії політичного союзника, проте одержали важливий міжнародний майданчик для привернення уваги до своїх проблем. Те, що видається естонським політикам із провладних партій “маргінальним”, для активістів національних рухів в РФ – шанс на подолання маргінальності та ізоляції. Зі словом “геноцид”, чи без нього – будь-яка заява естонського парламенту на підтримку корінних народів мала б і матиме важливе значення для горстки тих, хто не опустив рук і вірить в майбутнє своїх народів.

Доки ерзя та марі, удмурти та мокша, карели та комі обговорюють естонське фіаско – політичні еліти мають можливість сісти за текст нової заяви, яка б одержала багатопартійну підтримку. Схоже саме цей документ став для Естонії тестом на хворобу, яку колишній президент Тоомас Гендрік Ільвес назвав “шредеризацією еліт”.

Оглядово-аналітичну публікацію спеціально для сайту міжнародної волонтерської спільноти InformNapalm підготували аналітики Центру дослідження безпекового середовища “Прометей“.