Навіщо підтримувати національні рухи в РФ?

У вівторок, 28 травня, у парламент винесуть на голосування проект Постанови №10125 щодо звернення до ООН, Ради Європи, НАТО і ОБСЄ з приводу порушення Росією прав корінних народів. Ймовірно це буде остання спроба Верховної Ради VIII скликання підтримати національні та відцентрові рухи в Російській Федерації. Навіщо це потрібно Україні?

По-перше, слід усвідомити, що звільнення наших полонених і політичних в’язнів, повернення окупованих Москвою територій неможливе допоки РФ продовжує існувати як імперія у сьогоднішніх її кордонах. Спроби виторгувати у ґвалтівника “вихідний” чи “перерву” обернуться для українців не лише ганьбою, але й новою трагедією.

По-друге, Україна повинна шукати не лінію ганьби і компромісу, а вразливі місця імперії. Такими вразливими місцями є колоніальний стан суб’єктів Російської Федерації; визиск ресурсів з багатих на природні копалини республік; цілеспрямована політика русифікації корінних народів; систематичні масові порушення прав людини, зокрема політичні репресії та застосування каральної психіатрії.

По-третє, національні рухи корінних народів Росії часто перебувають у відкритій конфронтації із Москвою. Вони розглядаються Кремлем як загроза існуючому політичному режиму. У 2014 р. не лише окремі активісти з числа корінних народів, але й цілі національні представницькі органи, наприклад Міллі Меджліс татарського народу і Конгрес ерзянського народу, виступили із заявами на підтримку територіальної цілісності України. Отже, ми повинні публічно говорити про проблеми тих, хто всупереч політичним переслідуванням підтримує Україну.

По-четверте, масові та системні переслідування національних активістів в РФ, реалізація цілеспрямованої та агресивної політики русифікації, є фактом, що неодноразово визнавався Консультативним комітетом рамкової конвенції про захист національних меншин Ради Європи, Європейським федералістським союзом національних меншин та іншими міжнародними структурами і організаціями. Проблема є, про неї бояться говорити, щоб не дратувати ґвалтівника. Однак мовчання Києва може обернутися трагедією не лише для далеких алтайців чи ерзян, але й для самої України.

На наших очах РФ застосовує каральну психіатрію щодо лідерів національних рухів, які не бажають воювати за Російську Федерацію або брати участь в реалізації її імперських геополітичних проектів. Зокрема, 23 травня Совєтський районний суд Казані (Республіка Татарстан, РФ) задовольнив клопотання слідства щодо примусового переміщення татарського активіста Раіса Хабірова до психіатричного стаціонару. Хабіров відомий своїми акціями проти русифікації татар, проти імперської політики Кремля щодо держав-сусідів, зокрема і України.

Попри численні спроби Москви демонізувати активістів, які борються за свої національні, громадянські та релігійні права – міжнародна спільнота уважно стежить за суспільно-політичною ситуацією в суб’єктах Російської Федерації та регулярно реагує на порушення прав людини. Однак сьогодні вже недостатньо лише солідаризуватися. Україна мусить бути в авангарді міжнародної коаліції проти Москви.

Елементом такої наступальної політики може бути підтримка корінних народів та національних рухів РФ. Ухвалення Верховною Радою Постанови №10125 не лише приверне увагу світу до приховуваних злочинів проти національних рухів в Росії, але й може запобігти тихому винищенню тих, хто має сміливість протистояти Москві.

Павло Подобєд, аналітик ЦДБС “Прометей”