04.09.2023
Практично одночасно два національні рухи – башкирський та саха-якутський – заявили про формування національно-визвольних армій.
Від якутів відповідну заяву зробив Комітет незалежності Республіки Саха.
Комітет незалежності Республіки Саха – структура, яку очолює якутський емігрант Нікіта Андрєєв, який виїхав з РФ до США понад 10 років тому. Комітет виник в результаті розколу фонду “Вільна Якутія” (керівник Раїса Зубарєва), лідери якого певний час стояли на федералістських позиціях і не бажали прямо декларувати боротьбу за незалежність як кінцеву мету фонду.
Наразі широко відомо лише про одного якута, який воює проти росіян на боці України – це колишній офіцер ГРУ ГШ РФ Влад Аммосов, котрий приїхав до України з території ЄС у 2023 році. Спершу Аммосов воював в складі РДК, однак декілька місяців тому почав заявляти у ЗМІ про формування Сибірського батальйону – окремого підрозділу для сибіряків.
Більш конкретну заяву оприлюднив Комітет башкирського національного руху за кордоном. Його лідер Руслан Габбасов опублікував указ про формування Башкирської армії визволення. В указі йдеться про створення армії, її розгортання “на базі Збройних Сил України” та підпорядкування башкирського війська виконавчому органу Комітету. Крім того, Комітет доручає своєму представникові Ільшату Кінзябаєву прибути до України та приступити до формування армії.
Комітет башкирського національного руху за кордоном – утворений башкирськими політичними емігрантами у березні 2022 року. Лідер комітету – екс-заступник забороненої в РФ організації “Башкорт” Руслан Габбасов. Комітет має помітний вплив на колишній актив “Башкорту” як в Башкортостані, так і на еміграції.
Попри наявність певної медійної активності, наразі немає жодних підтверджених даних про башкир, які вже воюють на боці України і чітко зазначають свою приналежність до Комітету чи до башкирського національного руху загалом.
ЦДБС “Прометей” вбачає низку принципових перешкод на шляху формування військових підрозділів в Україні, які б діяли від імені та в інтересах національних рухів поневолених народів:
- Відсутність єдиної державної політики України в сфері підтримки поневолених Москвою народів. Як наслідок, кожне відомство формує власні підходи і реалізує неузгоджені ініціативи у цій сфері. Наприклад, Головне управління розвідки Міністерства оборони України (яке офіційно не позиціонує себе як засновника РДК та ЛСР, проте офіційно коментує діяльність обох формацій і навіть прогнозує їх подальші дії) робить ставку на розкрутку саме російських формацій, а не сепаратистів з числа поневолених народів. Допоки в України не буде політичного рішення про формування національних підрозділів (тобто державної політики) – держава буде розкручувати лише збройний спротив росіян і займатиметься просуванням російських проєктів (РДК та ЛСР).
- Винятком у цій історії є чеченці, які змогли сформувати декілька нечисленних підрозділів, які воюють в Україні. Проте чеченці стоять осібно від татар, башкир, якутів, черкесів та представників інших народів, адже вони приїхали воювати до України ще у 2014 році і воювали навіть без оформлення, а відтак без зарплат та соціальних гарантій. Навіть у таких непростих умовах чеченці змогли зібрати не один десяток добровольців. Натомість рішення вкладатися в медійну розкрутку росіян (формування брендів РДК і ЛСР) – це свіжа історія, яка вже не здатна поглинути чеченські проєкти. До того ж чеченці єдині, хто мають політичний капітал, заснований традиції незалежності і на тривалому збройному опорі Москві. Цей політичний капітал неможливо ігнорувати чи нівелювати.
- Самі національні рухи татар, башкир, якутів, бурятів, калмиків неспроможні виставити на фронт навіть по одному стрілецькому відділенню. Усвідомлюючи, що вони сильно програють росіянам (РДК, ЛСР) в організаційних здібностях та медійних можливостях, самостійники з числа корінних народів вдаються до гучних заяв. Винятком можуть бути черкеси, які дійсно мають потенціал для формування національного відділення або взводу, проте досі не змогли реалізувати цей задум.
- За нашою інформацією, національні рухи поневолених Москвою народів сподіваються, що оголосивши про формування власних армій на території України, вони зможуть підвищити свій політичний статус, а особовий склад для проголошених армій наберуть з часом. Проте офіційному Києву така перспектива видається малопривабливою. Формування черкеського, татарського, башкирського чи іншого підрозділу потребує політичного рішення (відмови від принципу розкрутки виключно росіян – РДК та ЛСР), натомість незрозуміло, чи буде це рішення конвертоване в реальні збройні формування, чи умовна “башкирська армія” так і залишиться паперовою.
У будь-якому разі, РДК, ЛСР, чеченський ОБОН – це, насамперед, політичні проєкти, а не військові потуги. Відтак для створення якутських чи башкирських підрозділів потрібне рішення військово-політичного керівництва. Припускаємо, що допоки в Україні не буде сформовано цілісної державної політики у зазначеній сфері – не буде і політичного рішення щодо формування неросійських військових підрозділів, а значить будь-які акції самостійників з числа корінних народів стикатимуться із нездоланними бюрократичними перешкодами. Ніхто не казатиме “ні”, але й “так” не почують ані народи Кавказу, ані Ідель-Уралу, ані Сибіру.