- 16 Березня, 2017
- Posted by: Alina
- Categories: Донбас у вогні, Проекти, Тематика, Хроніки агресії
Історія людства доводить, що будь-яка війна – це, передусім, війна за думки інших. Силова перевага не має жодного сенсу, якщо супротивник не збирається здаватися. Якщо дух незламний, то будь-яка перемога – лише тимчасова і приречена повернутися проти групи, яка почала війну.
Саме тому домінування в медіапросторі відіграє ключову роль у будь-якому протистоянні – чи то політична боротьба, конкурентні війни в бізнесі, боротьба за права і свободи людини чи конвенційна війна. Цілі і засоби схожі. Відмінність лише в ціні, яку платять сторони за свої дії чи бездіяльність.
Війна Росії проти України – не виняток. Відмінність тільки в тому, що на початок російсько-української війни сам медіапростір встиг кардинально змінитися. Глобалізація, бурхливий розвиток технологій, високошвидкісний інтернет, блоги та соціальні мережі збільшили об’єм і швидкість обміну інформацією в тисячі разів.
Окремо треба зазначити, що Росія ретельно готувалася й концентрувала увагу саме на інформаційному протистоянні. Посібники, методички, фабрики тролів, темники, прийоми роботи й розподіл ролей було створено заздалегідь.
Росія продемонструвала всьому світу, що відтепер бої за панування в медіасередовищі будуть вкрай жорстокими, а традиційні засоби війни – артилерія, танки й авіація – найімовірніше, перейдуть у ранг допоміжних.
Громадська думка, вибір мас – ось що визначить переможця. Виграє той, хто приверне до себе більшу кількість прибічників, і, хоч як страхітливо це прозвучить, армії воїнів клавіатури можуть відіграти вирішальну роль у завершенні російсько-української війни.
Водночас не треба забувати, що Україною Росія, напевне, не обмежиться. Інформаційний простір не знає кордонів, і тільки Росії, як архітектору війни, відомо, хто стане наступною жертвою. Незважаючи на труднощі протидії інформаційним атакам, медійникам нового покоління доведеться навчитися протидіяти потокам фейкової інформації, щоб донести світу правду.
Інфовійна за Донбас
Етап 1 – Шок
Кінець зими – весна 2014 року. В Україні тільки закінчився Євромайдан. Люди ще не оговталися після розстрілів беззбройних протестувальників у центрі Києва. Інститутська і Грушевського завалені квітами в пам’ять про загиблих героїв Небесної Сотні. Президент, який віддав злочинний наказ використати зброю проти демонстрантів, втік у Росію. Крім нього, літаками, забитими палетами з готівкою, золотом і антикваріатом, за кордон втекли міністри, низка депутатів і чиновників. Унаслідок пандемічної корупції країна балансує на межі дефолту. У цих складних умовах найвищий орган влади України – Верховна Рада – відповідно до Конституції призначила виконувача обов’язки Президента України на період до виборів, які мають відбутися в травні 2014. 20 лютого, скориставшись політичною кризою в Україні, російські окупаційні війська вдерлися в Крим, а 20 березня, після зімітованого референдуму, Держдума РФ ратифікувала договір «Про прийняття Криму до складу Росії», затвердивши незаконну анексію. Офіційний Київ шокований: немає повного розуміння ситуації, силові структури дезорієнтовані, немає плану дій.
У березні починають надходити тривожні повідомлення з Донецька, Луганська, Харкова, Одеси, Дніпропетровська, Миколаєва, Херсона й Запоріжжя. Медіапростір вибухає потоком суперечливої інформації і страхітливими картинами насилля.
Інтернет
В інтернет вкидаються сотні аматорських відео з вільним коментуванням подій. На відео різні групи людей. Молоді чоловіки в спортивних костюмах і джинсах із чорно-оранжевими стрічками скандують : «Росія! Росія!», б’ють людей з українською символікою битами та арматурою, спалюють і топчуть українські прапори прямо в центрі міста. Літні люди з комуністичними прапорами щось кричать про СРСР. Періодично то з одного, то з іншого міста додається нове відео з проукраїнським або з проросійським маршем і відповідними гаслами.
Українські ЗМІ
Українські ЗМІ транслюють приблизно такі самі картинки. Дуже багато сюжетів на телебаченні виходять із позначкою «Без коментарів». Деякі канали намагаються давати пояснення, але достовірної інформації обмаль, тому всі програми новин мають зім’ятий і незавершений вигляд. Українські ЗМІ не дають відповіді – висвітлюють факти, але не пропонують зрозумілого пояснення. Перегляд новин не дає відповіді на безліч запитань, українців охоплює паніка й повне нерозуміння того, що відбувається. Ніхто не знає, що робити й куди бігти.
Російські ЗМІ
У той самий час – коли багато українців не можуть зрозуміти, що відбувається у їхньому рідному місті – у російських ЗМІ дивовижним чином уже готові всі відповіді. У всіх новинах на російському ТБ говорять, що Україну охопили народні заворушення – люди протестують проти державного перевороту, проти «хунти», яка прийшла до влади, проти утисків російськомовних. Відразу ж транслюються проросійські оповістки: «Південний схід України стає Новоросією», «Прийшов час повертати Донбас Росії», «Південний схід України – або з Росією, або в крові», «Донбас мріє про матінку-Росію й готує вила – зустрічати бандерівців».
Російські ЗМІ щедрі на епітети, чіпляють гучні ярлики на всіх, хто наважується виступати за Україну: «бандерівці», «фашисти», «карателі», «правосеки», «натовські прихвосні». Доходить до абсурду: до фашистів легко приєднують євреїв, російськомовним приписують геноцид російськомовного населення. Але навіть такі меседжі досягають цілі. Агресивні штампи стрімко розповзаються, бо випуски новин виходять частіше, ніж зазвичай, а в самих новинах майже 90% ефірного часу присвячують подіям в Україні.
Російські ЗМІ заповзялися заповнити брак інформації і відповісти на всі запитання не тільки росіян, а й українців, які дивляться російське телебачення. Щоправда, на свій лад.
Західні ЗМІ
На жаль, на момент початку війни у більшості західних ЗМІ не було власного кореспондента навіть у Києві, на Донбасі й поготів. Тому інформацію вони брали у своїх постійних кореспондентів із Москви, які, хоч і намагалися якось залатати інформаційні діри, але часто-густо просто перефразовували російські ЗМІ й передавали штампи пропаганди далі. Так у західних ЗМІ опинилися міфи про жорстоке протистояння між сходом і заходом в Україні, а також міцно закріпилися безглузді терміни, яких не вдається позбутися навіть через 3 роки війни.
| Термін, який використовують західні ЗМІ | Переклад | Коректніший термін | Переклад | Чому |
| Ukrainian crisis, Ukrainian conflict, civil war in Ukraine | Українська криза, український конфлікт, громадянська війна в Україні | Russian aggression in Ukraine, Russia’s war in Ukraine, Russia’s war against Ukraine | Російська агресія в Україні, війна Росії в Україні, війна Росії проти України | Від початку агресії Росія усіляко намагалася подати свою агресію як внутрішній конфлікт в Україні. Проте це не так, оскільки Росія направляє в Україну свої регулярні війська, наймає і вербує найманців, платить їм зарплату, забезпечує зброєю, екіпіровкою та військовою технікою, постачає ПММ |
| rebels, separatist rebels, Russian-speaking rebels | Повстанці, повстанці-сепаратисти, російськомовні повстанці | Russian hybrid army, Russian-terrorist forces | Російська гібридна армія, російсько-терористичні сили | Комбатанти, які воюють на Донбасі: насправді приблизно 30% з них – кадрові російські військові, 50% – іноземні найманці, яких завербувала і фінансує Росія, і тільки 20% – місцеві жителі. Саме тому найкращий термін для цього утворення – «російська гібридна армія». |
| insurgency | Повстанський визвольний рух | Russian-backed militants, Russian mercenaries | Бойовики, яких підтримує Росія, російські найманці | У лавах «повстанського руху» Донбасу 80% людей — це громадяни інших країн, переважно Росії. Більшість із них – найманці, які отримують гроші з Росії за участь у бойових діях в Україні. |
| separatists | сепаратисти | Russian-terrorist forces / troops, Russian mercenaries * if the author intends to distinguish locals fighting in irregular troops the term “local collaborators” would be appropriate | Російсько-терористичні сили / війська, російські найманці * якщо автор хоче виділити місцевих жителів, які воюють у НЗФ, доречним буде термін «місцевий колаборант» | Якби на Донбасі до початку війни в 2014 р. існував багатотисячний сепаратистський рух — такий, як у Шотландії чи в Каталонії, то використання терміну «сепаратисти», може, було б виправданим. Та оскільки «сепаратисти» Донбасу з’явилися раптово – з автоматами, танками і офіцерами ГРУ РФ із Москви на чолі — дивно не бачити в цьому спецоперацію Москви. |
| separatist / rebel leaders | Лидери сепаратистів / повстанців | Russian-backed militant warlords, Russian-terrorist warlords | Ватажки бойовиків, яких підтримує Росія, ватажки російсько-терористичних сил | Від початку воєнної операції Москви по загарбанню Донбасу всі ключові посади з реальною владою були закріплені за громадянами Росії: Ігор Гіркін aka Стрєлков, Ігор Безлер aka Бєс, Арсен Павлов aka Моторола, Олександр Можаєв aka Бабай, Олександр Бородай, Марат Баширов, Володимир Антюфєєв та інші ватажки й «чиновники» дрібніші рангом. Серед рядових солдат російських громадян ще більше. Називати громадян іншої країни, закинутих в Україну для ведення війни, «лідерами сепаратистів» – це суперечить фактам. |
| Both sides of conflict – Kyiv and Donbas separatists / rebels | Обидві сторонни конфлікту — Київ і сепаратисти / повстанці Донбасу | omit | Уникати використання | При такому формулюванні Росія лишається за дужками воєнного конфлікту, який у реальності вона розв’язала й підживлює. Лідери терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР» — фактично маріонетки, яких підтримує російська гібридна армія і фінансує Росія; вони не мають суб’єктності і права приймати рішення — за них все вирішують у Кремлі. |
Етап 2 – Відсіч
Хоч як усе було заплутано на початку, а правда завжди стає явною. Поступово з уривків інформації складається цілісна картина. Стає ясно, що безлади, бійки, вбивства і штурми адміністративних будівель – справа рук не місцевих політичних еліт і не масові народні заворушення, що це Москва загарбує Україну. З’ясовується, що молоді чоловіки, які походжають містами з російськими прапорами, вирізняються чітким російським акцентом і не знають місцевих пам’яток. Коли починаються збройні штурми адміністративних будівель міст Донбасу, виявляється, що люди у військовій формі без знаків розрізнення теж часто говорять із російським акцентом.
Що далі – то дужче. Лідерами «сепаратистів» стають такі люди: полковник ГРУ ЗС РФ у відставці Гіркін (Стрєлков), полковник ГРУ ЗС РФ у відставці Безлер (Бєс), а також Павлов (Моторола), Можаєв (Бабай), Бородай, Баширов, Антюфєєв – усі громадяни Росії. Серед рядових солдат російських громадян ще більше. Така от оригінальна боротьба за незалежність «народів Донбасу» у виконанні громадян Росії.
Намагаючись вирішити проблему малою кров’ю – в основному дипломатично та переговорами з Москвою, що розбушувалася – офіційний Київ приймає неоднозначне рішення. На Донбас перекидають війська для боротьби з російською гібридною армією, але в офіційних документах ця операція називається «антитерористичною». Водночас на Донбас масово вирушають українські добровольці. Вони формують добровольчі батальйони: ДУК «Правий сектор», «Азов», «Айдар» та інші.
Українські ЗМІ
Українські ЗМІ починають говорити про координацію Росією воєнних дій на Донбасі, представляючи дедалі більше фактів. Публікуються та виходять в ефір репортажі про постачання Росією зброї для бойовиків. Журналісти повідомляють, що серед «сепаратистів» з’являються цілі загони чеченських бойовиків і бурятів, які різко виділяються на фоні місцевих жителів і мовою, і зовнішністю. Дедалі більше надходить повідомлень, що за першою лінією різношерстих найманців є і друга лінія – що складається з російських кадрових військових. Вони вступають у бій, коли найманці не можуть справитися самостійно, і під час перерв тренують загони бойовиків. Коли Росія починає посилати гуманітарні конвої, журналісти швидко виявляють, що в білих вантажівках перевозять переважно зброю та боєприпаси, саме тому машини йдуть, обминаючи українські прикордонні КПП.
На особливу увагу заслуговують репортажі про оборону Луганського й Донецького аеропортів, про обстріли росіянами українських позицій і населених пунктів Зеленопілля, Волноваха, Маріуполь, прикордонних населених пунктів у серпні 2014 року, про трагедії в Іловайську та бої за Дебальцеве. Також докладно висвітлювали епізоди знищення російською гібридною армією літаків та гелікоптерів українських ВПС.
Російські ЗМІ
Попри масу фактів російської воєнної агресії проти України, ЗМІ в Росії стверджують, що регулярних російських військ на Донбасі немає – воюють виключно місцеві «шахтарі і трактористи». Зброю в Україну з Росії також не постачають – це трофеї, взяті в ЗСУ. Російські ЗМІ починають говорити про можливу «миротворчу операцію» та «примус до миру».
Побачивши, що до проекту «Новоросія» переважна більшість міст України приєднатися відмовилася, і навіть місцеве населення Донбасу неактивно вступає до лав «ополчення», російські ЗМІ виводять пропаганду на новий рівень. Телеканали починають знімати з участю акторів жахливі постановочні сюжети «про звірства київської хунти» і випускають ці сюжети як новини. Мабуть, найяскравіший приклад такої постановки – відоме інтерв’ю з «біженкою з Донбасу», яка розповідає ОРТ, як українські солдати розіп’яли трирічного хлопчика в Слов’янську (постановку повністю розвінчали як українські, так і західні журналісти). Сфабриковані сюжети виходять десятками на тиждень, щоб змусити побільше росіян і українців, які дивляться російське телебачення, вступати до лав найманців.
9 кіл російської пропаганди
Російська пропаганда використовує такі основні підходи:
- Подавай інформацію швидше від інших: перша думка найсильніша. Потім переконати телеглядача чи читача набагато важче, навіть якщо перша інформація була брехнею, а друга правдою.
- Дегуманізуй супротивника. Він має повністю втратити людську подобу в очах твоєї аудиторії. Люди мають вважати, що вбити людину з іншого табору – те саме, що роздавити таргана. Водочас не гребуй підміною понять, маніпуляцією фактів, підробкою інформації та покликаннями на неіснуючі джерела.
- Використовуй велику брехню. Чим масштабніша й жахливіша брехня, тим швидше люди в неї повірять. Більшість вважає, що таку брехню неможливо придумати, або що так нахабно брехати в лице ніхто б не посмів.
- Поширюй теорії змови. У будь-якій незрозумілій ситуації все можна легко звалити на підступи могутніх невидимих ворогів, які сплять і в сні бачать як би знищити все добро на планеті. Як пугало російські рупори пропаганди найчастіше в цій війні використовують «агентів Держдепу США», «натовських інструкторів і кураторів», та бувають і екзотичніші варіанти: масонська змова, макаронний монстр протии православ’я та ін.
- Звалюй провину на інших. Зробив щось протизаконне чи аморальне – відразу починай звинувачувати в цьому когось іншого. Завдай превентивного удару. Якщо ти піднімеш шум першим, то навряд чи хтось зрозуміє, де правда.
- Повторюй одне й те саме щодня. З часом будь-яка брехня приживається, і навіть найбільші скептики починають у неї вірити.
- Поширюй свою інформацію будь-якими можливими методами. Використовуй телебачення, газети, журнали, блоги, соціальні мережі, форуми й розділи коментарів, плати тролям, створюй бот-мережі, копіюй контент на різних сайтах. Твої меседжі мають бути повсюди.
- Якщо знаєш, що розклад сил не на твою користь, створюй інформаційний хаос. Плоди масу версій, які суперечать одна одній. Вкидай дедалі більше дезінформації. Людям швидко набридає шукати голку в копиці сіна – ніхто не буде докопуватися до істини. Цей підхід використовували російські ЗМІ, щоб приховати інформацію після катастрофи рейсу МН17.
- Немає заборонених і неетичних прийомів – усе дозволено. Ціль виправдовує будь-які засоби.
Медіапростір нового покоління
Російська пропаганда не тільки принесла війну в Україну й перетворила українців на смертельних ворогів росіян – вона змусила світ відкотитися назад. Міфи холодної війни знову ожили. Російська медіаматриця планомірно вибудовує альтернативну реальність, у якій править геополітика світових держав, а Росію з усіх боків оточили вороги.
Старі стереотипи руйнуються. Якщо раніше журналісти могли з високим ступенем ймовірності довіряти інформації, яку озвучували офіційні особи, то зараз, коли в Росії міністр закордонних справ поширює дезінформацію, президент бреше і навіть омбудсмен захищає не права людини, а партію влади, старий підхід до перевірки інформації треба переглянути.
Для світової журалістики настали важкі часи, адже медіапростір стрімко наповнюється брехнею і фальсифікаціями, а середньостатистичний споживач інформації не може відрізнити якісний репортаж від неякісного і відділити правду від фейків. Тепер можна фабрикувати все: фото, відео, блогерів, коментаторів і підписників. У такий час перед журналістами стоїть серйозний виклик – попри все донести правду до читачів, слухачів і глядачів.
Журналісти мають усвідомити ступінь своєї відповідальності і стати не просто репортерами, а й розслідувачами, бо відрізнити правду від брехні буде дедалі важче.
Відповідальна журналістика
Для протидії російській пропаганді у своїй щоденній роботі потрібно:
- Дуже ретельно перепровіряти факти перед публікацією, навіть якщо інформація видається достовірною на перший погляд.
- Не прирівнювати дві новини з різних сторін конфлікту, якщо одна підкріплена реальними фактами, а інша ні. Це оманливий баланс думок. Подаючи дві новини в стилі «він сказав – вона сказала», фейк прирівнюють по значущості до достовірної інформації. Тут треба діяти дуже обережно.
- Завжди особливо критично ставитися до будь-якої інформації, яка надходить із зони бойових дій на Донбасі та з Росії. Свобода слова в цих регіонах вкрай обмежена, і до офіційної цензури додається самоцензура. На Донбасі за висловлення своєї думки легко можна опинитися у в’язниці і навіть поплатитися життям. Там є люди настільки залякані, що не казатимуть правду у відповідь навіть на прямі запитання. Це треба враховувати.
- Намагатися давати ширший контекст для читача – особливо якщо йдеться про війну. Тобто, не просто давати список фактів, а й відповідати на запитання: «Чому?», «Навіщо?» «Як?» і под. Тоді матеріал стане більш зрозумілим. Наприклад, можна спробувати відповісти на такі запитання: Як продовжують існувати т. зв. «ДНР» і «ЛНР», якщо більшість підприємств там зруйнована й торгувати нічим – звідки беруться гроші? Чому після того, як Слов’янськ відбила в бойовиків українська армія, рух сепаратистів у цьому місті зник? Ця порада корисна для всіх журналістів, які висвітлюють воєнні конфлікти, – контекст важливий, тому шукайте причину.
Найважливіше правило відповідальної журналістики – доносити людям правду про події. Хоч як важко відшукати істину в світі постправди, за неї варто боротися. Щоб через кілька років не довелося приміряти на себе роль оповісника при диктаторі, як це вже зробили журналісти в Росії.
Матеріал підготувала Кристина Добровольська