Новоявлені лідери національних рухів

Повномасштабне вторгнення 2022 року стало каталізатором для багатьох національних рухів, які не лише зростають чисельно, але й інституалізуються, радикалізуються, проводять акції прямої дії на території РФ, намагаються формувати власні національні підрозділи в Україні (для ведення бойових дій проти росіян).

Лише за останній тиждень стало відомо, що волзькі татари сформували власний військово-медичний екіпаж для евакуації поранених українських воїнів. Керівником екіпажу став екс-муфтій ДУМ України “УММА” Саїд Ісмагілов – відомий та впливовий серед українських мусульман релігійний діяч. Разом з Ісмагіловим до екіпажу увійшли українські татари Каміль Гімадутін та Еміль Тенішев.

Паралельно з цими процесами відбувається “сходження нових лідерів” серед тих національних рухів, які до початку повномасштабного вторгнення не мали власних представницьких органів та представників політичної еміграції.

Не будемо стверджувати, що всі нові лідери та провідники, які претендують на представлення інтересів тієї чи іншої нації – це результат інфільтрації російськими спецслужбами власних людей у перспективні середовища (чуваші, буряти, карели, ногайці, удмурти). Проте, проведений нами аналіз виявив, що значна частина новоспечених лідерів антиколоніального руху досить часто є абсолютно невідомими персонажами, про яких до 2022 ніхто не чув – навіть у власній республіці/регіоні.

Такі лідери (або “лідери”) шукають простих та швидких способів легалізації в очах антиколоніальних рухів та міжнародних оглядачів :

1. Намагаються поставити свій підпис під різноманітними заявами і відозвами, поряд із іменами відомих та авторитетних діячів.
2. Їхня діяльність обмежена винятково віртуальною площиною. Вони “бережуть людей від необдуманих акцій прямої дії”. Іншими словами – за цими лідерами немає жодних людей на батьківщині, вони нікого не представляють.
3. Не проявляють активності навіть в еміграції – жодних мітингів, пікетів тощо.

Ці лідери сильно контрастують на тлі людей з яскравими біографіями: Ахмед Закаєв,  Ібрагім Яганов, Кесе Кік, Сиресь Боляєнь, Руслан Габбасов, Рафіс Кашапов, Доржо Дугаров, Батир Боромангнаєв, Арсланг Санжиєв тощо – які встигли гучно заявити про себе ще на території РФ, а дехто встиг відсидіти тюремний термін, пережити замах, повоювати проти росіян і т.д. Проте завдання новоявлених лідерів якраз і полягає в тому, щоб стати поряд із перерахованими ветеранами антиколоніального руху.

Ось лише неповний перелік новоспечених вождів, президентів та керівників “комітетів” і “асамблей”, про які поки невідомо майже нічого або зовсім нічого:

Сєрґєй Антонов – співголова визвольного руху “Вільна Удмуртія”. Наразі неясно, чи це саме той Антонов, який очолював партію “Громадяни нової Росії”, а в 2001-2005 рр. був секретарем комісії з питань помилування на території Удмуртської Республіки. Можливо це просто його тезка.

Станіслав Суслов – представник Комітету Незалежної Конфедерації Сибіру. До 2022 року абсолютно немедійна персона. Нині відомий участю у різного роду конференціях і круглих столах.

Дміртій Кузнєцов – голова Карельського національно-визвольного руху. Знаний гучними заявами про формування “карельської армії” та іншими “фейсбук операціями”.

Алєксандр Золотарьов — молодий представник козаків-самостійників. Виступає за створення незалежної держави Козакія (у яких кордонах — неясно, що викликає тертя і непорозуміння із представниками національних рухів багатьох народів Північного Кавказу, Середнього Поволжя та Ідель-Уралу). Має невелику групу соратників. Мешкає в Європі, донедавна про нього ніхто не чув. Невідомо хто ця людина, і звідки він з’явився.

Едіге Бекмурзаєв – голова ГО “Вільний Ногай Ел”. До 2022 абсолютно непублічна персона.

Різван Кубакаєв – голова Міжнародної організації “Вільний Ногайстан”. До 2022 абсолютно непублічна персона.

Анвар Курманакаєв — ще один ногайський лідер. Стверджує, що є уродженцем ногайського села у Ставропольському краї. За деякими відомостями у минулому був громадянином Казахстану, пізніше — РФ. З’явився у Туреччині в 2023 році. Пропагує ідею створення ногайської держави зі столицею в Астрахані. До моменту появи на еміграції — особа невідома у ногайському русі. Перебуває у постійній конфронтації із астраханськими регіоналістами та калмицьким національним рухом. Виступає то від імені організації “Ногай Ел”, то як керівник “Вищої ради ногайського народу”. Обидві структури очолює одноосібно, більше того — в обох структурах є єдиним учасником. Про жодні акції чи заходи “Ногай Ел”, рівно як і “Вищої ради ногайського народу”, невідомо. Діяльність обох організацій зводиться до критики калмиків і казахів Астраханської області, які “зазіхають на споконвічні ногайські землі”.

Міхаіл Орешніков — позиціонує себе представником чуваського національного руху. Виступає в якості голови руху “Ирӗклӗ Чӑваш Ен”. У минулом неонацист, член угрупування “Реструкт” і побратим покійного Максима Марцинкевича (“Тесака”). Донедавна відкрито називав себе російським націонал-соціалістом. У російському неонацистському русі щонайменше з 2007 року Організатор “Русского марша” у Чебоксарах. У 2008-му затримувався російськими силовиками за напади з ножем на діячів “Антифа”, проте, за дивних обставин, швидко вийшов на свободу. У 2009-му був засуджений на півтора роки за спробу підпалу. Відбув термін повністю. У 2014 році емігрував до України, де подав клопотання на політичний притулок. Стверджує, що воював в полку “Азов”. У 2022-му почав позиціонувати себе як чуваський самостійник. Відомий тим, що викликав “на третейський суд” Рафіса Кашапова.

Зуртан Халтаров — позиціонує себе лідером бурятських самостійників. У 2023 році однин із бурятських активістів записав прихованою камерою діалог із Халтаровим, у якому той зізнається, що не лише мав контакти із російськими спецслужбами, але й підписував документи про співпрацю в обмін на вилучення зі списку терористів. Сьогодні діяльність Зуртана Халтарова зводиться до двох напрямків: роздача інтерв’ю із гучними заявами про необхідність розширення кордонів Великої Бурятії та дискредитація відомих бурятських діячів: Владіміра Хамутаєва, Доржо Дугарова, Раджани Дугар-ДеПонте тощо.

Безперечно, відсутність єдності в певному еміграційному середовищі ще не означає, що це результат втручання російських спецслужб (зовсім нечисельна ногайська еміграція має одразу три організації, що борються за створення держави ногайського народу і в кожної з них свій лідер). Насторожує той факт, що реальні авторитетні особистості з ім’ям на батьківщині так легко встановлюють контакти і взаємодіють із людьми, які з’явилися буквально нізвідки, і про яких ніхто і ніде не чув.

Навіть якщо припустити, що ніхто з перерахованих “голів та президентів” організацій жодним чином не пов’язаний із російськими спецслужбами, – маємо практичний доказ того, наскільки легко без складних легенд і документів прикриття можна інфільтрувати будь-яких людей (від вчорашнього неонациста до містера Х без біографії) в середовище національних рухів поневолених народів. Це означає, що на нас чекає поява цілої плеяди нових облич, незнаних ні на батьківщині, ні в еміграції, які вже у 2023 році приміряють на себе роль виразників інтересів поневолених Москвою народів.