Спроби ФСБ нейтралізувати кумицькі протестні рухи в Дагестані

14.08.2023

Дагестан залишається головним болем для федерального центру. В республіці стабільно високі показники безробіття та бідності, комплекс невирішених земельних, комунальних і міжетнічних проблем. Мобілізація молоді до російської армії і подальше відправлення на війну в Україну не покращили ситуацію в регіоні. Високий запит на справедливість, яку не здатна забезпечити російська влада із її пропозиціями контрактної служби – відкриває широкі можливості для агітації та пропаганди в соціальних мережах. Проповідники Абдуллах Костецький¹ та Абу Умар Сасітлінський² (обидва є уродженцями республіки та знаходяться у вимушеній еміграції в Туреччині і відкрито виступають за відокремлення Північного Кавказу від РФ) вміло скористалися новими можливостями, про які салафіти Дагестану 20 років тому могли лише мріяти. У своїх проповідях у соціальних мережах вони використали антивоєнні настрої для відвернення молоді від армії Тагута³ та завоювання нових сердець в Дагестані. За своєю популярністю серед дагестанської молоді салафітські проповідники не поступаються зірці бійцівського чемпіонату UFC Хабібу Нурмагомедову. Лекції Костецького користуються популярністю навіть серед рядового складу МВС Дагестану.

Проте успіхи Сасітлінського і Костецького – не єдиний виклик для російських спецслужб в республіці. Нові інструменти масової комунікації опановують запеклі вороги салафітів – світські націоналісти, насамперед кумицькі.

Кумики – другий за чисельністю після азербайджанців тюркомовний народ на Кавказі, є найбільшим тюркським народом на Північному Кавказі та третім за чисельністю народом Дагестану. Територія їхнього традиційного розселення – Кумицька рівнина та передгірні райони Дагестану. Вони мають один із найвищих показників народжуваності серед кавказьких народів. Перебувають в перманентному конфлікті із гірськими народами Дагестану нахо-дагестанської мовної групи (аварцями, даргинцями і лакцями), котрих радянська влада після Другої світової війни масово переселяла на рівнину – територію історичного проживання кумицького етносу.

Влітку цього року припинили своє існування одразу два популярні кумицькі -телеграм- канали: “ABREK” та “Buğawsuz ülke” (кум. “Незалежний край”). Обидва ресурси мали яскраве антиколоніальне спрямування, гостро критикували федеральну та республіканську владу, пропагували ідеї суверенітету кумицьких земель.

“ABREK” висвітлював суспільно-політичне життя кумицьких джамаатів (громад), слідкував за земельними конфліктами кумиків з аварцями, даргинцями, лакцями. Канал мав власну мережу інформаторів в місцях компактного проживання кумиків (а це практично все каспійське узбережжя Дагестану та північ республіки), які постачали ексклюзивні медійні матеріали, компромат на дагестанських чиновників тощо.

“Buğawsuz ülke” працював у форматі політичного оглядача, здебільшого аналізуючи події світової політики з позицій кумицького національного інтересу, котрий автор(и) каналу вбачали у створенні самостійної національної держави кумицького народу. Еталоном проголошувалась Туреччина періоду “раннього Ердогана” – секуляризована демократична держава, член НАТО. На шляху до поставленої мети слід посилювати контакти кумиків зі стратегічними союзниками – Туреччиною та Азербайджаном, відправляти кумицьку молодь на навчання до цих країн, інтегруватися в загальнотюркські гуманітарні проєкти – пропагував “Buğawsuz ülke”.

Обидва канали активно висвітлювали протести в Дагестані: антимобілізаційні, земельні та комунальні – інтенсивність яких сильно вирізняє республіку на тлі інших суб’єктів РФ. Оскільки наймасовіші стихійні протести в Дагестані відбувались саме в місцях компактного проживання кумиків (Бабаюрт, Ендірей, Махачкала) – “Buğawsuz ülke” та “ABREK” привернули увагу не лише кумицької молоді. Ці інформаційні ресурси хоч і мали незначне число підписників (до 1 тис – здебільшого через обережність користувачів в Дагестані, які не бажають зберігати подібні підписки на своїх телефонах), проте завжди збирали чимало переглядів. Якщо врахувати, що “Buğawsuz ülke” та “ABREK” наряду з російською активно використовували кумицьку мову, можна припустити, що ресурси мали помітний вплив на кумицьку молодь⁴. Влітку цього року обидва канали припинили своє існування без будь-яких заяв та пояснень.

Цій події передувала низка викривальних публікацій в дагестанських ТГ-каналах, створених або контрольованих Управлінням ФСБ по республіці. Оскільки структурні підрозділи УКІБ ФСБ (рос. Управления компьютерной и информационной безопасности), що працювали над встановленням персональних даних адміністраторів “Buğawsuz ülke” та “ABREK”, не бажали прямо розкривати об’єкти своєї оперативної розробки – зливи відбувались через канали-прокладки: “Единый Дагестан” (канал одноденка, створений під одноразовий злив в рамках оперативної комбінації), “Контора пишет” (“зливний бачок”, яким користується як центральний апарат, так і регіональні підрозділи ФСБ), “Восточный Кавказ” (використовується УФСБ по Республіці Дагестан для підсвічування окремих розробок).

Отже, регіональне УФСБ спустило власними “зливними бачками” інформацію, що за каналом “ABREK” стоїть уродженець кумицького села Нижнє Казанище Буйнакського району Дагестану Пазіль Тунаєв – колишній фермер. А “Buğawsuz ülke” модерував, як вважають чекісти, журналіст Татаро-башкирської редакції “Радіо Свобода” Рамазан Алпаут – кумик з Чечні.

Припускаємо, що подібна комбінація була розіграна УФСБ з метою провокування Тунаєва та Алпаута на подальші нетипові для їхньої поведінки дії, зокрема задля виявлення “редакційних контактів” та встановлення інформаторів обох каналів. Очевидно, що російські спецслужби використали цю нехитру комбінацію для залякування рідних Тунаєва і Алпаута, а також для психологічного тиску на інших редакторів, які стояли за цими медійними проєктами.

Проведена співробітниками ФСБ робота демонструє цілий набір інструментів, гасел, ідеологічних настанов, спільних для російських спецслужб та противників світських націоналістів:

• Активне конструювання уявної спільноти – “дагестанського народу”, якою аварці та даргинці намагаються камуфлювати своє бажання утримувати панівні позиції в Республіці. Нівелювання ролі національної ідентичності, мови та культури різних народів Дагестану, які мають бути принесені в жертву заради єдності мусульман Північного Кавказу.
• Таврування кумицьких націоналістів як сепаратистів, що бажають розколоти Дагестан і ослабити єдність “дагестанського народу”.
• Звинувачення ідеологів кумицького націоналізму у зв’язках із ЦРУ.
• Закиди кумикам у співпраці з Туреччиною та Азербайджаном. Формування з ідеології “пантюркізму” жупела дагестанської пропаганди.
• Посилання на норми шаріату, звинувачення націоналістів у “фітні” (смута в ісламському праві).
• Погрози розправою над тими, хто закликає до створення окремої кумицької республіки чи держави.

Хоча російськими спецслужбам вдалось ліквідувати два ТГ-канали, що набирали популярності серед кумиків, паралізувати роботу інформаторів, котрі працювали для редакцій, і навіть залякати окремі кумицькі джамаати – причини соціальних потрясінь всередині Дагестану, описані на початку статті, не усунуті. Кумики і надалі відчуватимуть себе двічі пригнобленою національною спільнотою: як в РФ, так і всередині Дагестану. Вони не лише не сприймають республіканську владу як власну, а навіть до етнічних кумиків в системі управління ставляться з підозрою і недовірою – як до ренегатів, які не представляють інтересів народу і не зацікавлені у відновленні соціальної та історичної справедливості. Ігнорування національних інтересів кумиків і спроба їхнього примусового включення в “дагестанський національний проєкт”, до чого активно вдаються як республіканська влада, так і салафіти – і надалі матиме обмежений ефект. Отже, в майбутньому слід чекати нових заворушень на території Кумикії, котрі в момент послаблення російського контррозвідувального режиму на території Дагестану неодмінно перевершать стихійні мітинги в Бабаюрті, Ендіреї і навіть в Махачкалі у 2022 році.