Навіщо Верховна Рада заступилась за корінні народи Росії?

30 травня український парламент ухвалив знаковий документ, який залишився поза увагою українських ЗМІ, але спричинив справжню істерику серед російських політиків і журналістів. Верховна Рада України звернулася до ООН, парламентських асамблей і національних парламентів із закликом засудити порушення прав корінних народів у Російській Федерації.

За проект постанови №10125 проголосували 234 із 338 народних депутатів, зареєстрованих у сесійній залі. Авторами документа, внесеного до парламенту ще на початку березня цього року, виступили представники всіх фракцій та депутатських груп, крім проросійської партії «Опозиційний блок».

Про що йдеться у постанові?

Верховна Рада України звертається до ООН, парламентів іноземних держав та парламентських асамблей міжнародних організацій із закликом посилювати політико-дипломатичний тиск на Росію з метою припинення політики фактичної асиміляції корінних народів, порушення суверенітету автономних республік Російської Федерації як форми національної державності корінних народів, а також для забезпечення повної і реальної рівності осіб, що належать до корінних народів.

У тексті постанови наводяться конкретні приклади порушення Москвою прав корінних народів: заборона діяльності національних партій, тиск на національні організації і товариства, обмеження права на освіту рідною мовою, втручання федерального центру у діяльність релігійних об’єднань тощо.

Окремо в документі звертається увага на переслідування активістів з числа корінних народів за їх політичну і громадську діяльність: вбивство активіста черкеського молодіжного руху «Адыге-Хасэ» Аслана Жукова, викрадення інгуського активіста Рустама Льянова, вбивство іншого відомого інгуша Мусліма Хашагульгова; політичні переслідування лідера Міллі Меджлісу татарського народу Фаузії Байрамової, діячів татарського національного руху Рафіса Кашапова, Батирхана Агзамова, башкирського політика Айрата Дільмухаметова, чеченського правозахисника Оюба Тітієва, активісток масових акцій протесту в Інгушетії Анжели Матієвої та Заріфи Саутієвої тощо.

Верховна Рада закликає застосовувати всі можливі види санкцій до посадових осіб органів державної влади Російської Федерації, причетних до переслідування представників корінних народів за їх переконання та діяльність з обстоювання прав корінних народів; всебічно сприяти підтримці зусиль представників корінних народів РФ, спрямованих на захист прав корінних народів, збереження їхньої самобутності, мов, культури та традицій.

Чому постанову ухвалили саме зараз?

Українська політика 1991-2014 років розвивалась у тихому колоніальному річищі. Чимало наших громадян вважали, а дехто й дотепер вважає, що «Україна затиснута між родичами і друзями», а відтак «розумний і працьовитий український народ просто приречений на щасливе і заможне життя, – от тільки з політиками нам не щастить». Колоніальне мислення, яким наскрізь були просякнуті органи влади, відкидало навіть думку про те, що в України можуть бути власні національні інтереси, відмінні від інтересів Москви.

Одним із продуктів колоніального мислення стала «навколохатня політика», у якій не було місця для розбудови української армії і спецслужб, утвердження державної мови, підтримки української діаспори тощо. Водночас росіяни продовжували розглядати Україну і українців як невдоволених мешканців однієї з кімнат у комуналці. Москва вважала, що будь-які справи України – це її справи, і вона зобов’язана якщо не втручатися і контролювати – то нав’язувати власний погляд на розвиток України. Вінцем цієї політики став 2014 р. з подальшою анексією Криму та війною на Донбасі.

З початком російсько-української війни (2014) залунали голоси громадських активістів, журналістів та окремих політичних аналітиків про необхідність вироблення наступальної політики. Наприклад, восени 2018 р. «Український Тиждень» вийшов під обкладинкою «Бити ворога на його території». Редакція журналу застерігала українські еліти від спокуси «порішать» з росіянами і наголошувала на необхідності розробки цілісної наступальної стратегії: гуманітарної, дипломатичної, військової.

Філософія такого підходу – знайти точку докладання зусиль, де при мінімальному натискові можливий максимальний результат. Такими вразливими місцями є колоніальний стан суб’єктів Російської Федерації; визиск ресурсів з багатих на природні копалини республік; цілеспрямована політика русифікації корінних народів; систематичні масові порушення прав людини, зокрема політичні репресії та застосування каральної психіатрії.

Російська Федерація складається з 83 суб’єктів, з яких 21 – це національні республіки, а ще 4 – національні автономні округи. З-поміж цих республік існують такі, що протягом десятиліть опираються федеральному центру, у прагненні зберегти автономію бодай у вирішенні гуманітарної політики. Поряд з діяльністю офіційної влади існують і національні рухи, що опікуються питаннями збереження ідентичності, розвитком освіти рідними мовами тощо.

Національні рухи корінних народів Росії часто перебувають у відкритій конфронтації із Москвою. Вони розглядаються Кремлем як загроза існуючому політичному режиму. У 2014 р. не лише окремі громадські активісти з числа корінних народів, але й цілі національні представницькі органи, наприклад Міллі Меджліс татарського народу і Конгрес ерзянського народу виступили із заявами на підтримку територіальної цілісності України. Російська влада відреагувала на ці заяви у звичний спосіб – тиском і переслідуваннями.

Отже, у 2014 р. не так з ініціативи України, як завдяки активній позиції татарських та ерзянських еліт, тема корінних народів РФ набула для українців нового звучання. Так, сьогодні карельський, алтайський, бурятський, башкирський, чуваський, удмуртський, марійський чи навіть татарський національний рух виглядає маргінальним і маловпливовим. Водночас низка народів РФ мають певну суб’єктність у вигляді національних республік в складі федерації. Більше того, в умовах чинного політичного режиму знаходяться національні лідери і окремі активісти, які відкрито засуджують анексію Криму і збройну агресію Кремля на Донбасі. Така політична постава сильно контрастує із позицією російських демократів («Крым – не бутерброд с колбасой, чтобы его возвращать», вважає Алєксєй Навальний).

Національні рухи корінних народів РФ можуть бути союзниками України. Навіщо це Україні?

1. Москва роками «грає у нашій штрафній»: фінансує проросійські партії та організації, захищає права російськомовних, розбудовує в Україні РПЦ тощо. Підтримуючи корінні народи РФ ми «переводимо м’яч на чужу половину поля».
2. Проблеми корінних народів не є надуманими і Україні не потрібно нічого вигадувати чи штучно роздмухувати. Навіть за теперішніх політичних умов в Росії існує спротив колоніальній політиці Москви. Наприклад у 2017 р. в Уфі понад 2 тис. башкир вийшли на центральну площу міста, щоб відстояти права башкирської мови. У 2019 р. протести в Інгушетії потрапили в об’єктиви світових ЗМІ. Водночас збурення якутів, спричинене міжетнічним конфліктом у Республіці Саха – лишилося поза увагою журналістів.
3. Путін поспішає перетворити Росію на унітарну республіку із жорсткою вертикаллю влади. Для реалізації запланованого використовуються широкий спектр інструментів: обмеження суверенітету республік, тиск на ЗМІ, русифікація освіти, переслідування найактивніших представників національних рухів.
4. Україна повинна ретельно відстежувати всі порушення прав корінних народів РФ та реагувати на них, привертаючи увагу міжнародної спільноти. Слід працювати над запровадженням нового пакету санкцій проти Російської Федерації. Такі санкційні заходи слід синхронізувати із нашими західними союзниками.
5. На кожну заяву про права російськомовних в Україні, на кожен коментар про особливий статус УПЦ МП слід реагувати дзеркально: «Коли Москва припинить репресії проти інгушів та розпочне діалог із активістами?», «Коли марійську мову повернуть до обов’язкової частини навчальних програм?», «Коли Кремль піде на зустріч татарському народові та відкриє перший татарський національний університет?», «Чому в Єкатеринбурзі храм РПЦ будується попри багатотисячні протести уральців, а в Казані влада забороняє звести нову мечеть?».

Висновки
На ухвалення постанови вже відреагували представники корінних народів, і тут, на відміну від реакції росіян, зустрічаються схвальні відгуки, а подекуди й слова вдячності. Зміна ставлення корінних народів до України допоможе їм змінити і ставлення до Москви з її імперською політикою.

Важливо, аби підтримка корінних народів РФ не залишилась декларацією України. В наших силах зробити багато. Слід пам’ятати, що звільнення українських полонених і політичних в’язнів, повернення окупованих Москвою територій неможливе допоки РФ продовжує існувати як імперія у сьогоднішніх її кордонах. Спроби виторгувати у ґвалтівника «вихідний» чи «перерву» обернуться для українців не лише ганьбою, але й новою трагедією.

Україна приречена на тривале військово-політичне протистояння із Російською Федерацією. У цьому протистоянні ми повинні думати не лише про захист і день сьогоднішній, але й чітко окреслити нашу перемогу – це дезінтеграція Російської Федерації.

Павло Подобєд, “Український Тиждень”